Сторінки

понеділок, 12 грудня 2016 р.

Ігор Гусаков Демократія та авторитаризм в одній обгортці

   Нещодавно мені мимоволі довелося бути дотичним до дискусії, у якій учасники спочатку апелювали до тез, що вони «за Європу», а по ходу розмови почали підкреслювати позитиви авторитарного правління однієї з країн, що, природньо, не входить до євроспільноти.  Чому так? Очевидно, через те, що у багатьох Європа – своя. Це позитивний образ, який при цьому наділений ознаками, що часто відповідають не реаліям, а  світогляду конкретних людей.  До того ж у багатьох випадках – нецілісному і взаємосуперечливому. Насправді ж європейськість і авторитаризм – антиподи. Натомість синонімами європейськості є демократія, толерантність, свобода.  Ці інструменти, можливо, не настільки ефектні, як авторитарні важелі. При демократії, скажімо, не знаходимо прикладів того, що після виголошених на телекамери погроз з боку вищого керівника у бік якогось чиновника чи директора заводу справи у ввіреній йому галузі начебто починають йти на краще. Проте демократичні механізми – дієві. При їх практичному дотриманні (а не лише законодавчому декларуванні) забезпечується така прозорість суспільних процесів, що не виникає підґрунтя для того, аби «добрий цар» (вождь, фюрер, бацька, провідник – асоціативний ряд самоназв авторитарних лідерів можна продовжувати, та суті це не змінює) прямо чи опосередковано гримав кулаком по столу, і це вирішувало справу. У демократичній Європі контролером поступу, запорукою прозорості влади є громадянське суспільство, тобто кожен із співгромадян. Було б добре, аби в реалії українського сприйняття нарешті прийшла ясність, що є дві альтернативи: або ЄВРОПА – І ЦЕ ДЕМОКРАТІЯ, або щось інше – але це ІНШЕ ВЖЕ НЕ ЄВРОПА. Робімо усвідомлений вибір!   

Немає коментарів:

Дописати коментар