В умовах сьогодення однією з ключових тенденцій розвитку суспільства стало різноманіття. Його грані та виміри стосуються чи не всіх складових життя людини: етнічних, політичних, соціальних, релігійних, територіальних тощо. Глобалізація, інформаційна революція та посилення міграційних процесів, які стали невід’ємними атрибутами нашої доби, зробили це різноманіття більш видимим і відчутним для кожного. Адже чи не щодня (безпосередньо чи через Інтернет) зустрічаємося з проявами іншого, відмінного від нашого, політичного бачення, інших релігійних переконань, і навіть інших побутових манер. У багатьох випадках означена «зустріч з іншим» породжує нерозуміння, а звідси – несприйняття та неприязнь.
Такий стан є сприятливим середовищем для формування нетерпимості до того, що відрізняється від мого, звичного, усталеного, зрозумілого. Означена нетерпимість часто знаходить свій вияв у конкретних діях, вчинках, навіть у історичних процесах та явищах. У цьому сенсі можемо згадати тероризм, фундаменталізм та багато інших «ізмів» з ідеологічним нашаруванням. Можна навести і, що називається, менш глобальні, але при цьому не менш загрозливі для суспільних процесів, приклади з нашої повсякденності: «штурм» агітаційних наметів іншого забарвлення (у прямому та переносному сенсі), нищення символіки опонентів з протилежного політичного флангу, глорифікація контраверсійних постатей минулого, захоплення храмів інших конфесій, пресинг «несимпатичних» ЗМІ за начебто «неправильну» редакційну політику. Особливо вражає нерідко демонстрована у соцмережах та інформстрічках зловтіха з приводу фактів загибелі по інший бік громадянського протистояння. Так, начебто, там загинули не люди? Згадані меседжі (особливо з боку носіїв громадської довіри) – прямий шлях до поглиблення ровів суспільного антагонізму.
Нещодавно мені довелося бути свідком, як в рамках одного заходу модератор мимоволі, не акцентуючи на цьому, згадав про «навалу» людей з іншої місцевості. На уточнення одного з учасників про некоректність таких формулювань була дана відповідь, що такою є поширена на побутовому рівні думка багатьох людей – любителів своєї маленької Батьківщини – дому, села, міста… і не більше. Не хотілося б вдаватися до пафосу в описі тих негативів, що можуть чекати на суспільство у разі усталення та поглиблення ідеологічного і побутового антагонізму. Тому скажу коротко – це шлях у нікуди. Якщо не пробувати змінити означені тенденції, то попереду – прірва. Попереду – суцільна «полпотизація»[1], в основі якої виправдання будь-якого насильства в ім՚я вищої мети.
За образним біблійним висловом прийшов час не розкидати, а збирати каміння. І це збирання мало б полягати у тому, аби навчитися сприймати іншого таким, як він є; без спроб «перекувати» його на свій лад, або знищити у разі, якщо він такому «перековуванню» не піддається. У цьому сенсі уже можна простежити певні зусилля. Доречно, скажімо, позитивно згадати аналітику інформаційного iнтернет-ресурсу «Zaxid.net». Актуальною видається тематика вже традиційного для Львова цьогорічного 9-го Екуменічного і соціального тижня: «Міграційні питання: виклики для України». А загалом одним з дієвих засобів подолання антагоністичних тенденцій у громадянському вимірі може стати політика формування у суспільстві духу толерантності. Особливим інструментарієм та можливостями володіє в цьому сенсі сфера освіти. Скажімо, уроки історії, правознавства, громадянської освіти, предметів етичного напрямку в школі мають підстави стати тими підвалинами, які допоможуть молодій людині знайти правильні орієнтири у багатоманітному просторі.
Що ж таке толерантність? Це здатність сприймати без агресії думки, які відрізняються від власних, а також – особливості поведінки та способу життя інших. Терпимість до чужого способу життя, поведінки, звичаїв, почуттів, ідей, вірувань є умовою стабільності та єдності суспільств, особливо тих, які не є гомогенними ні у релігійному ні в етнічному, ні в інших соціальних вимірах. На концептуальному рівні виокремлюють християнське та ліберальне розуміння толерантності. Тезово акцентуємо на них.
Християнський підхід ґрунтується на:
концепції рівності усіх людей у їхніх гідності та свободі, як створених за образом і подобою Бога;кожен має право на свою думку, тобто на несхожість на інших;
ніхто, крім Бога, не має монополії на істину і право на особливу близькість до неї;
оскільки людина ушкоджена первородним гріхом, як людські спільноти, так і влада та держава також не гарантовані від помилок;
порушення загальнообов’язкових норм поведінки, зафіксованих у світових релігіях (не вбивай, не кради, не зашкодь та ін.) не підлягає включенню до сфери толерантності).
Водночас ліберальний підхід твердить про позицію універсальності прав людини, конституційної демократії та громадянської рівності усіх людей в їхніх свободі та гідності.
Ліберальне суспільство відмовляється від засобів політичного примусу, керується принципами демократії та дотримання прав людини, свободи асоціацій та виключення насильства над совістю членів асоціацій. В основі такого підходу – егалітарно-універсалістський критерій громадянської рівності, який вимагає як рівного ставлення, так і взаємного визнання всіх громадян як «рівних» і «повноцінних» членів політичної спільноти. Тільки за умови повного і безумовного включення громадян у соціум досягається громадянська єдність.
Як бачимо, для обидвох підходів є спільними такі засадничі речі, як рівність та свобода усіх людей. Загалом про толерантність можна сказати, що це гармонія у багатоманітності. Толерантність – це взаємодія, заснована на терпимості та повазі до інших. Толерантність – це прояв терпимості до представників інших культур, вірувань, країн і народів: вони не краще і не гірше, вони просто інші. Ефективна толерантність неминуче повинна бути абсолютною, і, щоб дієво виконувати свої функції – бути, за образними міркуваннями відомого дослідника проблематики відкритого суспільства Карла Поппера, нетолерантною до нетолерантності. І, що автору видається особливо суттєвим, толерантність – це вимога і наріжна потреба нашого сьогодення.
Нижче наводимо низку крилатих висловів на тематику толерантності.
Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує. Біблія, Мт.5:44.
Всі люди народилися вільними й рівними за своєю гідністю та правами. Вони наділені розумом і совістю та повинні діяти один стосовно іншого в дусі братерства. Декларація Прав Людини, 1948, стаття 1.
Я не згідний з тим, що ви говорите, але пожертвую своїм життя, захищаючи ваше право висловлювати власну думку. Вольтер.
Любов виникає з любові, коли хочу, щоб мене любили, я сам першим люблю. Григорій Сковорода.
Ніхто не може судити про інших, поки не навчиться судити про себе самого. Й. Гете.
Біженець – йди додому! Він би це робив, якби міг. Приказка.
Гарні манери має той, хто найменшу кількість людей ставить у незручне становище. Джонатан Свіфт.
Не все те неправильне, що тобі незрозумiле. Григорій Сковорода.
Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Стаття 34 Конституції України.
Не можна зіграти «Гімну Свободи» на інструменті насильства. Станіслав Єжи Лєц.
Намагайтеся бути хоча б трохи добрішими, і ви побачите, що будете не в змозі здійснити інший вчинок. Конфуцій.
Здорова нація так само не помічає своєї національності, як здорова людина – хребта. Бернард Шоу.
[1] Пол Пот – правитель Камбоджі у 1975 -1979
рр. Його правління ґрунтувалося на тотальному терорі проти проти представників вищого
класу та інтелігенції задля втілення ефемерних «вищих інтересів» кхмерської
нації.
Немає коментарів:
Дописати коментар