Ігор Гусаков Декомунізація в Україні ще не завершена… законодавчий парадокс

Протягом останніх років широкого резонансу набуло практичне втілення Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/317-19  , прийнятого Верховною Радою України 9 квітня 2015 року. 

Не один з нас мав змогу бачити як на власні очі, так і у ЗМІ, яким чином резонансно перейменовували назви населених пунктів, окремих вулиць та підприємств, позвалювали пам’ятники радянським вождям. Але тим не менше. Чомусь вищезгаданий закон не поширився, здивуєтесь, на законодавчу базу нашої держави, у якій ще дотепер рясніють імена радянського вождя («Втілюючи в  життя  ленінські  ідеї  побудови   комуністичного суспільства  і  здійснюючи  курс  на  підвищення  матеріального та культурного  рівня  життя  народу»)  чи оди на честь жовтневого перевороту («В результаті  перемоги   Великої   Жовтневої   соціалістичної революції в  нашій  країні  було створено необхідні передумови для розв'язання однієї   з   найважливіших   соціальних   проблем    -
задоволення потреби трудящих у житлі»). Мова іде про чинні правові норми преамбули так званого Житлового кодексу Української РСР (ухваленого у 1983 р.), який, виявляється, і до сьогодні є чинним законом України.

Не повірите? Рlease, посилання на сайт Верховної Ради України, де публікуються чинні вітчизняні правові акти: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/5464-10. Дивним чином виглядає, чому прийнятий закон про декомунізацію не поширився на законодавчу базу України, зокрема на Житловий кодекс. Питання відкрите. І найперше до законотворців нашої держави. Скільки ще років має минути з моменту проголошення незалежності, аби законодавчий орган звернув на це увагу? І про яку завершену декомунізацію може іти мова. Питання не лише відкрите, а й риторичне…