понеділок, 25 листопада 2019 р.

Ігор Гусаков Про тренінги з інфомедійної грамотності

Участь у тренінгах в рамках проекту "Вивчай та розрізняй: інфомедійна грамотність" (Київ, 17-18 жовтня та 21-23 листопада 2019 р.) спонукала отримати додаткові та подивитися під новим кутом зору на уже наявні напрацювання і навики у питаннях медіаграмотності, інформаційно-комунікаційних технологій та активних методів навчання. Усе це супроводжувала доброзичлива атмосфера між усіма учасниками заходів. Цікаво, змістовно, актуально!















четвер, 21 листопада 2019 р.

Ігор Гусаков Про Гідність та Свободу як ключові ознаки нації

Гідність та Свобода - це одні з ключових ознак, що відрізняють націю від населення, а вільну людину від гвинтика та виконавця чужої волі. Шість років тому, виступивши проти маніпулятивних спроб проросійського маріонеткового уряду відірвати нашу державу від Європи та демократії і втягнути її у московське ярмо, українці склали іспит на гідність і свободу. Чи складемо його сьогодні знову? Вибір за нами, за кожним з нас.
Особисто мій вибір:
"Так" - незалежній європейській демократичній Україні!
"Так" - світоглядній, політико-дипломатичній та військовій боротьбі з російським агресором до повної перемоги України!
"Ні" - реваншу!
"Ні" - популізму!
"Ні" - капітуляції!
З Днем Гідності та Свободи!

неділя, 6 жовтня 2019 р.

Ігор Гусаков З Днем Вчителя!

Дорогі друзі-освітяни! Вітаю Вас зі святом! Щастя Вам, любові та радості, а також нових життєвих досягнень!
Нехай життя додає лише позитивних емоцій. Нехай ті, що з'являються у Вашому житті, надихають і окрилюють. Нехай залишається досить часу для себе.
Вдячний Вам за співпрацю! Дякую, що Ви є, такі чудові!
З Днем Вчителя Вас!!!

понеділок, 2 вересня 2019 р.

Ігор Гусаков Про перелік рекомендованої навчальної літератури, курсів за вибором та факультативів у сфері правознавства та громадянської освіти

Шановні друзі-суспільствознавці! Пропоную для ознайомлення та використання у дидактичній роботі впродовж 2019/2020 навчального року запропонований Міністерством освіти і науки України (Лист № 1/9-365 від 10.06.2019) перелік рекомендованої навчальної літератури, курсів за вибором та факультативів у сфері правознавства та громадянської освіти.



Наведена інформація, крім поточної публікації, також представлена у відповідних тематичних рубриках цього блогу.

Успіхів!

неділя, 1 вересня 2019 р.

Ігор Гусаков Декілька тез про Другу світову


1 вересня 2019 р. відзначаємо 80-ту річницю від початку Другої світової війни. Згадуючи про цю подію, є доцільним зробити декілька акцентів.
1.      Коли намагаються твердити, що для України Друга світова війна розпочалася у червні 1941 р., то маємо справу або з нерозумінням, або із свідомим перекрученням фактів. Адже для України Друга світова війна розпочалася 1 вересня 1939 року. Українці у складі польської армії вступили у бій вже 1 вересня 1939 р., а українські міста Львів, Самбір та Дрогобич зазнали бомбардувань німецькою авіацією у перші дні війни. Частина української етнічної території була окупована нацистами в перші тижні війни. Здійснена відповідно до пакту Молотова-Ріббентропа окупація Радянським Союзом Західної України у вересні 1939 р. принесла мешканцям цього краю тисячі людських жертв, що стали невід’ємною складовою українського рахунку Другої світової.
2.      Коли кажуть, що Радянський Союз вступив у Другу світову війну 22 червня 1941 року, то або свідомо лукавлять, або бездумно повторюють пропагандистську тезу. Адже, підписавши пакт про ненапад 23 серпня 1939 року й відповідні секретні протоколи до нього, Сталін та Гітлер стали на шлях розв’язання Другої світової війни. Фактично СРСР вступив у неї 17 вересня 1939 року, коли Червона Армія без оголошення війни вдерлася на територію Польщі й окупувала Західну Україну, Західну Білорусію та Віленський коридор. Такими самими актами агресії були окупація країн Балтії, Бессарабії, Північної Буковини й напад на Фінляндію.
3.      Радянський Союз вступив у війну як агресор. Через те, що 22 червня 1941 Гітлер напав на Сталіна, СРСР не перестав бути агресором. Адже якби було навпаки, й Сталін встиг би першим напасти на Гітлера, то Німеччина після цього все одно не перестала б бути агресором в очах країн Антигітлерівської коаліції. Чому ж до Радянського Союзу у нас має бути інший підхід? Тільки тому, що він опинився серед переможців?
4.      Щодо т.зв. "Великої Вітчизняної війни" і намагань реваншистів знову проштовхнути цей термін в українську історіографію та шкільну історичну освіту, то варто наголосити, що ця сталінська дефініція немає з історією України нічого спільного. Україна в Другій світовій війні - це жертва та об'єкт поневолення з боку двох імперіалізмів: нацистського та радянського.
5.      І на завершення, доволі влучні і недвозначні акценти відомого історика, дослідника проблематики тоталітаризму Тімоті Снайдера: «Іноді нацистський та радянський режими були союзниками – зокрема у спільній окупації Польщі. Часом, навіть як вороги, вони мали узгоджувані цілі – наприклад, коли Сталін вирішив не допомагати варшавським повстанцям у 1944 році, дозволивши німцям убити людей, які згодом противилися б комуністичному правлінню. Саме в цьому полягає суть того, що Франсуа Фюре назвав їхньою «войовничою співучастю». Часто німці й росіяни нацьковували одне одного на загострення, що забирало більше життів, аніж забрала б політика якоїсь однієї з цих держав. (Тімоті Снайдер «Криваві землі»)».

Ігор Гусаков З 1 Вересня!

Дорогі друзі-освітяни!
Зі святом 1 Вересня Вас! Гарного настрою в новому навчальному році, цікавої і плідної роботи, творчих успіхів, нових професійних досягнень та особистих звершень! Хай щастить!

вівторок, 27 серпня 2019 р.

Ігор Гусаков Правознавство та громадянська освіта: рекомендовані ресурси

  Шановні друзі-суспільствознавці! Пропоную для ознайомлення та використання у дидактичній роботі впродовж наступного навчального року рекомендовані Міністерством освіти і науки України навчально-методичні та довідкові ресурси у сфері правознавства та громадянської освіти.


     Наведена інформація, крім поточної публікації, також представлена у відповідних тематичних рубриках цього блогу. 
      
          Успіхів!

понеділок, 26 серпня 2019 р.

Ігор Гусаков Правознавство та громадянська освіта: матеріали до нового навчального року

   Шановні друзі-освітяни, та усі, хто цікавиться суспільствознавчою тематикою! Напередодні початку нового навчального року пропоную до ознайомлення інформацію про  чинні навчальні програми, електронні версії підручників і методичні рекомендації до вивчення правознавства та громадянської освіти у 2019/2020 н.р.

ПРОАВОЗНАВСТВО:

Навчальні програми 

Про електронні версії підручників

Методичні рекомендації

ГРОМАДЯНСЬКА ОСВІТА:

Навчальна програма

Про електронні версії підручників

Методичні рекомендації

Наведена інформація, крім поточної публікації, також представлена у відповідних тематичних рубриках цього блогу. 

Успіхів!

вівторок, 16 липня 2019 р.

Ігор Гусаков Законодавчі аспекти функціонування української мови як державної

16 липня 2019 р. набув чинності Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», за винятком низки положень, які набудуть чинності дещо пізніше. Далі...

середа, 10 липня 2019 р.

Ігор Гусаков Свобода слова vs мова ворожнечі: матеріали до вивчення громадянської освіти

       Без сумніву, право на свободу вираження поглядів є однією з головних умов розвитку демократичного суспільства та самореалізації кожної особи. Проте доволі часто можна стати свідками публічного поширення агресивних висловлювань, які принижують чи дискредитують людей за певною ознакою. У цьому контексті постає питання, чи дійсно говорити про одних людей як про відхилення від норми та підкреслювати їхню меншовартісність – це свобода вираження поглядів? І як провести межу між свободою слова і ненавистю?
   Тут варто наголосити, що коли ми критикуємо чиюсь аморальну поведінку – це свобода вираження поглядів, а коли об’єктом нашої критики стають уроджені особливості (стать, расова, національна приналежність, колір шкіри людини), маємо підстави оцінити таку критику як мову ворожнечі. Далі (тут текст публікації)...

Презентація:

четвер, 23 травня 2019 р.

Ігор Гусаков Про семінар «Актуальні питання викладання правознавства у 9 класах ЗЗСО в умовах правової реформи в Україні»

22 травня 2019 р. юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка гостинно зустрічав учителів основ правознавства області в рамках спільного з ЛОІППО семінару «Актуальні питання викладання правознавства у 9 класах ЗЗСО в умовах правової реформи в Україні». У цікавих та змістовних виступах доповідачів було окреслено важливі змістові та методичні підходи до викладання основ правознавства.
Так, Володимир Бурак (к. ю н., доцент ЛНУ ім. І. Франка) наголосив на нових підходах до викладання трудового права. Натомість, Олександр Марін (к. ю н., доцент ЛНУ ім. І. Франка) зосередив увагу учасників семінару на змінах до Кримінального кодексу України та їх впливі на зміст викладання предмету «Основи правознавства» в школі.


В ході семінару викладач КСО ЛОІППО Ігор Гусаков торкнувся низки важливих аспектів щодо втілення компетентнісного підходу до вивчення правознавства у ЗЗСО. Йшлося, зокрема, про впровадження наскрізної змістової лінії  «Громадянська відповідальність» при вивченні правознавства, а також було акцентовано на можливостях Інтернету щодо вивчення законодавчих новацій.
Загалом семінар пройшов у доброзичливій атмосфері. А вчителі, долучені до цього заходу, наголошували, що інформація, отримана в ході семінару, однозначно стане у нагоді при плануванні дидактичних підходів до викладання основ правознавства у 2019-2020 навчальному році.
      Щира подяка адміністрації юридичного факультету ЛНУ ім. І. Франка за створення гарних умов для проведення семінару.

середа, 8 травня 2019 р.

Ігор Гусаков "Ніколи знову" - як ключовий меседж історії Другої світової

 
На тепер ключовими меседжами в оцінці підсумку Другої світової війни стали дві дифініції. Перша з них - "Ніколи знову!" А інша - "Можем повторить!" Достатньо навіть побіжного аналізу, аби усвідомити, що ці меседжі є несумісними та протилежними за суттю. Вони - взаємозаперечні. Друга світова - це трагічна драма в історії, яку за руйнівними масштабами важко дорівняти до жодної іншої історичної  події, це - продукт людиноненависницьких амбіцій двох тоталітаризмів. У цій війні жертви серед населення часто були лише бездушною статистикою у паперових зведеннях, а простим солдатам у багатьох випадках відводилась роль своєрідної розмінної монети, такого собі "гвинтика і коліщатка" системи. І сьогодні, на жаль, є люди, засліплені новим кремлівським неототалітаризмом, які налаштовані це повторити. Властиво, такий підхід вони вже й намагаються втілити, розв'язуючи перманентні військові конфлікти задля примарної ідеї "русского мира". Не винятком у їх антилюдських мілітарних  експертментах стала й  Україна. На жаль...
  Але вартує вказати й на інше. На "можем повторить" від сучасних імперіалістів демократична світова спільнота має відповідь: "Ніколи знову!"
  У дні пам'яті та примирення маємо добрий привід глибше проаналізувати уроки історії - про нетерпимість і розпалювання ворожнечі, про небезпеку тоталітарних ідеологій, що протистоять свободі і демократії, про політику умиротворення агресора і дипломатичні реверанси з виявом "глибокої стурбованості" у відповідь на кричущі порушення основоположних гуманітарних принципів та засад міжнародного права, зрештою, про незворотні мільйонні жертви і людські страждання. І пам'ятаймо - невивчена або забута історія має властивість повертатися.

неділя, 5 травня 2019 р.

Ігор Гусаков НАТО: чому "так". Роздуми про сучасність, та не без історії

 
Одним із ключових цьогорічних досягнень на історичному шляху утвердження України як держави, без сумніву, стало закріплення у вітчизняній Конституції курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію. У цьому контексті - декілька непереобтяжених надмірним академічним фактажем (його достатньо у підручниках, довідниках, інтернеті) тез про історичні основи, принципи функціонування  НАТО (однієї з провідних інституцій демократичного світу) та ключові переваги участі України в цьому альянсі:
1. НАТО  (Організація Північноатлантичного договору) - це воєнно-політичний союз країн Європи і Північної Америки, що налічує на сьогодні 29 країн. А отже, на сучасній політико-дипломатичній сцені - це один з ключових гравців.
2. Поява НАТО у 1949 р. як оборонного (а не агресивно-наступального!) блоку західних демократичних країн стала відповіддю Заходу на набираючий оберти радянський експансіонізм. Впродовж наступних десятиліть фактор об'єднаних зусиль у рамках НАТО багато в чому спричинився до повалення "залізної завіси", краху комунізму та перемоги демократії в холодній війні.
3. У НАТО доволі добре розвинуті військові механізми колективної безпеки. Проте ключовою ознакою, що об'єднала декілька десятків країн у цей альянс, стали не мілітарні устремління, а спільне бачення цивілізаційних підвалин суспільного устрою. НАТО дотримується спільних для альянсу цінностей демократії, індивідуальної свободи, верховенства права та мирного розв'язання суперечок. Засадничим принципом альянсу є спільність поглядів між північноамериканськими та європейськими членами НАТО, що поділяють однакові цінності та інтереси і віддані справі збереження демократичних принципів.
4. Альянс стоїть на захисті своїх країн-членів від загрози агресії: головним військово-політичним принципом організації є система колективної безпеки, тобто спільних організованих дій всіх її членів у відповідь на напад ззовні. У сьогоднішній системі міжнародних відносин з точки зору дієвих гарантій безпеки не найдемо щось більш ефективне за положення статті 5 Північноатлантичного договору (1949 р.), яким було започатковано саме існування НАТО. Ця стаття чітко говорить про те, що збройний напад на одного або декількох членів НАТО розглядатиметься як напад на всіх членів, і що всі вони разом вдадуться до таких дій, "які вважатимуться необхідними, включаючи застосування збройної сили з метою відновлення і збереження безпеки". Жодна з міжнародних організацій сьогодні не здатна дати надійніших гарантій суверенітету, незалежності і територіальної цілісності своїм членам, ніж НАТО.
5. На сучасному етапі історичного розвитку НАТО неодноразово демонструвало приклади дієвого реагування на поточні виклики і загрози. Зокрема йдеться про протидію міжнародному тероризму, скажімо, протидію Аль-Каїді та ІДІЛ. У питанні протидії російській агресії щодо України НАТО зайняло чітку та недвозначну позицію на користь нашої держави.
6. Усі рішення в НАТО ухвалюються консенсусом, тобто лише за наявності одностайної згоди усіх держав-учасниць цієї організації. Це дозволяє далеко не однорідним за своїм політичним, економічним, військовим потенціалом країнам-членам однаковою мірою впливати на ухвалення рішень альянсу. Відтак в рамках НАТО створені умови, аби думка кожного була почута; і таким чином працює принцип дієвої демократії.
7. НАТО не має власних збройних сил, які б були відокремлені та існували незалежно від мілітарних структур країн-учасниць організації. Тому "аргументи" про панівний "натівський чобіт" на території держав, що входять до альянсу, в принципі варто залишити поза коментарем.
8. НАТО, на відміну від інспірованих Росією інтеграційних проектів, спрямованих на відновлення імперії, не прагне механічного долучення до свого складу нових учасників, так би мовити, розширення заради самого розширення. Водночас, двері альянсу не є зачиненими. НАТО не заперечує, аби бачити в своєму складі ті держави, які, перш за все, сповідують спільні  з альянсом демократичні цінності. Тобто політичний устрій, економічний уклад, гуманітарна, соціальна та мілітарна грані суспільного розвитку країн-претендентів на вступ до НАТО мають ґрунтуватися на принципах демократії, верховенства права, свободи, плюралізму, поваги до гідності кожної людини, прозорості та відкритості. На реалізацію цих критеріїв спрямовані офіційні підготовчі процедури, що їх має пройти держава-претендент, зокрема, "План дій щодо членства в НАТО (ПДЧ)".
9. Відтак вже сама підготовка країни до вступу в НАТО - це стимул для здійснення потрібних та доленосних суспільних трансформацій. Важливо усвідомити, що реформи і демократизація потрібні не НАТО. Вони потрібні конкретному перехідному суспільству, що прагне жити за тими цивілізованими правилами, за якими функціонує демократичний світ. Альтернативою ж реформ є стагнація та консервація існуючих негараздів.
10. Виборона волею народу під час Революції гідності та закріплена на конституційно-правовому рівні участь України у процесах євроатлантичної інтеграції має глибоке цивілізаційне значення для нашої країни. Це - сигнал для демократичних суспільств, для міжнародних інвесторів, зрештою, для громадян держав євроатлантичного простору, що з Україною можна мати справу. Поступ до альянсу - це крок до приєднання України до сім'ї націй, що мають спільні демократичні цінності, які цілком властиві також ментальності та світогляд українського народу.

четвер, 2 травня 2019 р.

Ігор Гусаков Безпека як підмурівок свободи: погляд крізь призму історії

  Нещодавно, переглядаючи аналітику, довелося зустріти тезу, у якій протиставлено поняття "свобода" і "безпека". Мовляв, в останні роки в Україні був надмірний акцент на питаннях безпеки, а результат останнього волевиявлення начебто засвідчив, що суспільство прагне розширення граней свободи, а не накладених з міркувань безпеки відповідних обмежень (мовні квоти, заборона ефесбешних соцмереж тощо). Цікаве твердження... Проте історія і сама логіка суспільних процесів свідчать про інше. Адже маємо цілу низку знакових моментів історії, які вказують, що свобода і безпека - це чинники не антагоністичні, а взаємодоповнюючі один одного. І без одного не може існувати інше. Згадаймо, хоча б період у міжнародних відносинах, що настав після Другої світової війни. Світ свободи і демократії опинився перед реальною небезпекою бути поглинутим сталінською радянською імперією (властиво, за суттю це така сама російська загроза, яка у поточний історичний момент стоїть перед Україною). Якби не знаменита фултонська промова Вінстона Черчилля з її чітким та недвозначним лейтмотивом, що "шлях до свободи у кожному домі пролягає через усунення тиранії", якби не консолідація безпекових зусиль країн західної демократії  (як на міжнародній арені, так і в середині самих цих держав), якби не створення НАТО як потужного захисного чинника, який вже сім десятків років захищає демократичну цивілізацію від будь-яких посягань, зокрема й кремлівських,  то результат холодної війни був би далеко не на користь сил свободи. Або візьмемо адекватну реакцію демократичного світу на криваві теракти від Аль-Каїди та ІДІЛ. Біометричні паспорти, жорсткий контроль за міграційними процесами, рамки металошукачів, протидія терористичній пропаганді в інтернеті, - це те, чого не було раніше. Але й це те, без чого цивілізація, що ґрунтується на цінностях плюралізму, відкритості, поваги до людської гідності, сьогодні просто б не вистояла. Свобода і демократія тільки тоді мають шанс банально зберегтися, коли у відповідальні моменти історії вміють себе захистити. А хто вважає, що, вибираючи свободу, а напевно краще буде сказати, вседозволеність,  і нехтуючи при цьому потрібними в умовах протистояння агресії факторами суспільного захисту, чинить правильно, нехай би звернувся до підручника історії і переконався, що без безпеки свобода щезає під чоботом окупанта, як своєрідна фата-моргана, у лічену мить. Хотілося б, щоб ті, хто протиставляють свободу і безпеку, не пересвідчилися в цьому, як кажуть, "за 5 хвилин до розстрілу". Пам'ятаймо уроки історії!

субота, 13 квітня 2019 р.

Ігор Гусаков Історія повторюється, коли її забувають, або нотатки про суспільний вибір

 Багато сторінок нашої української історії – це, як могли б сказати послідовники екзистенціалізму, своєрідний калейдоскоп межових ситуацій, що ставили людину і суспільство перед екстремальним вибором: або/або. Шанс на здобуття і утвердження незалежності, або статус колонії; територіальна єдність українських земель, або розподіл між цілою низкою окупантів; належно організований суспільний лад, чи хаос і анархія; демократія, європейські цінності, повага до гідності людини, або диктатура під брендом кремлівських зірок і курантів, у якій людина є лише гвинтиком та коліщатком системи. Направду такий вибір наставав нераз. І дуже часто результат такого історичного вибору зумовлювався вірусом суспільного популізму. Це, зокрема, про те, як необдуманий виступ полковника М. Пушкаря проти гетьмана І. Виговського нівелював переможні результати Конотопської битви. Це і про те, що на Чорній раді (1663 р.) гетьманом обрали не відповідного цій посаді Я. Сомка, а демагога І. Брюховецького, що, пообіцявши масам все і вся, звісно нічого не виконав, а, натомість, посилив залежність Козацької держави від Москви. І нерозуміння далекоглядних і стратегічних намірів І. Мазепи з боку суспільних низів так само вписується у згаданий історичний контекст. Або ж візьмемо калейдоскоп подій Української революції (1917-1920 рр.): чвари в Центральній Раді (чого лише були варті заклики популістів про відмову від власної армії), її повалення і встановлення Гетьманату П. Скоропадського, якого, попри спроби хоч якось запустити механізм створення державних інституцій, в свою чергу, усунули війська Директорії. Питання, на жаль, риторичне: яким в результаті оцих взаємних чвар і поборювань на виході став коефіцієнт корисної дії усіх державотворчих зусиль того періоду української історії?

Двадцять вісім років тому історія дала нам шанс на державність. П’ять років тому ми (багато хто, на жаль, ціною власного життя) відстояли свій шанс на свободу, демократію, людську гідність, приналежність до європейської родини. У непростих реаліях, з численними помилками, в умовах російської агресії та окупації частини території, кожен з нас впродовж цих п’яти років є співтворцем Нової України – України демократичної, відкритої до світу. А що далі? Далі знову риторичне quo vadis: або поступ вперед в напрямку перемоги над агресором і утвердження незалежності, демократії, європейських цінностей (звісно ж не без помилок, бо не помиляється лише той, хто нічого не робить), або альтернатива, сценарій якої напишуть антиукраїнські сили. Доленосний вибір за нами – врахувати застереження історії, вказавши згаданим антиукраїнським сценаріям відоме ¡No pasarán!, або ж вчергове наступити на історичні граблі. І пам’ятаймо, історія повторюється, коли її забувають!

пʼятниця, 12 квітня 2019 р.

Ігор Гусаков Про Mini EdCamp Lviv2019

   Mini EdCamp Lviv2019: цікавий досвід нових освітніх підходів, змістовні та креативні майстер-класи від експертів, а також доброзичлива атмосфера між усіма учасниками - освітянами, налаштованими на перезавантаження та демократичні зміни. Щира подяка організаторам за можливість долучитися до фахового обговорення освітніх  пріоритетів та якісну організацію заходу.
    А тут - окремі фотомиті Mini EdCamp:







середа, 10 квітня 2019 р.

Ігор Гусаков "Хоча ми вільні у виборі наших дій, ми не вільні у виборі наслідків наших дій" - меседж курсів підвищення кваліфікації вчителів правознавства та громадянської освіти

З початку 2019 р. у Львівському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти  продовжуються курси підвищення кваліфікації  для вчителів правознавства та громадянської освіти. Зокрема, у перший тиждень квітня вже шоста за порядком група вчителів зі Львова та низки районів області   обговорювала тематику розвитку громадянських компетентностей, проблематику громадянської відповідальності та впровадження  її як наскрізної змістової лінії при вивченні суспільствознавчих предметів через дидактичні можливості освіти для демократичного громадянства (ОДГ) і освіти з прав людини (ОПЛ).  Також в рамках відповідних занять обговорювались методичні аспекти формування навичок критичного мислення.
В ході зазначених курсів майстер-тренер міжнародного освітнього проекту DOCCU, викладач ЛОІППО Ігор Гусаков акцентував на сучасних змістових та методичних підходах щодо формування громадянських компетентностей при вивченні правознавства та громадянської освіти у школі. Зокрема, було всебічно проаналізовано  такі важливі складники демократії, як свобода, гідність, толерантність, плюралізм, відкритість та засоби їх усвідомлення через інструментарій шкільної освіти.

У контексті сучасних суспільних реалій однією з важливих та актуальних тем, що обговорювались вчителями, стала категорія громадянської відповідальності, зокрема відповідальності випускника школи, громадянина за свій вибір: життєвий та суспільний.  У цьому контексті одним з ключових меседжів на згаданих курсах стали слова американського освітянина та письменника Стівена Р. Кові: «Хоча ми вільні у виборі наших дій, ми не вільні у виборі наслідків наших дій!»
Під час практичних занять в результаті обміну думками освітян  наголошувалося, що формування громадянських компетентностей сприятиме спроможності і здатності молодої людини до усвідомленого вибору шляхом критичного аналізу різних можливостей та варіантів, активної участі в суспільних процесах, установлення конструктивних відносин з іншими. Також вчителі правознавства і громадянської освіти акцентували на актуальності і важливості розвитку критичного мислення, яке допоможе випускнику ЗНЗ уникнути одновимірних суджень та впливу різноманітних маніпулятивних технологій як в оцінці історичного минулого, так і в сучасних суспільних реаліях.
Загалом в ході занять слухачі знаходили переконливі суспільні та історичні приклади подолання упереджень і стереотипів,  вирішення конфліктів.  Працюючи в групах, вчителі  практично демонстрували вміння досягати порозуміння та налагоджувати співпрацю на основі принципів толерантності і поваги до гідності іншого.
Освітяни одержали змогу довідатися про змістове та методичне наповнення інтернет-ресурсу «Живемо в демократії» та специфіку використання його можливостей, а також практично виконати низку дидактичних вправ, застосовуючи методичні напрацювання, що представлені на сторінках посібників Ради Європи з ОДГ/ОПЛ за авторством Рольфа Голлоба та ін.
         На курсах домінувала атмосфера плюралізму та поваги до позиції кожного, переважала зорієнтованість  на взаємодію і співпрацю. А такі практичні кроки властиво й спонукають  до утвердження в освіті та суспільстві принципів толерантності і відкритості як підмурівків демократії.
     
          Про курси підвищення кваліфікації вчителів правознавства і громадянської освіти в ЛОІППО також див.: