Ігор Гусаков Декомунізація в Україні ще не завершена… законодавчий парадокс

Протягом останніх років широкого резонансу набуло практичне втілення Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/317-19  , прийнятого Верховною Радою України 9 квітня 2015 року. 

Не один з нас мав змогу бачити як на власні очі, так і у ЗМІ, яким чином резонансно перейменовували назви населених пунктів, окремих вулиць та підприємств, позвалювали пам’ятники радянським вождям. Але тим не менше. Чомусь вищезгаданий закон не поширився, здивуєтесь, на законодавчу базу нашої держави, у якій ще дотепер рясніють імена радянського вождя («Втілюючи в  життя  ленінські  ідеї  побудови   комуністичного суспільства  і  здійснюючи  курс  на  підвищення  матеріального та культурного  рівня  життя  народу»)  чи оди на честь жовтневого перевороту («В результаті  перемоги   Великої   Жовтневої   соціалістичної революції в  нашій  країні  було створено необхідні передумови для розв'язання однієї   з   найважливіших   соціальних   проблем    -
задоволення потреби трудящих у житлі»). Мова іде про чинні правові норми преамбули так званого Житлового кодексу Української РСР (ухваленого у 1983 р.), який, виявляється, і до сьогодні є чинним законом України.

Не повірите? Рlease, посилання на сайт Верховної Ради України, де публікуються чинні вітчизняні правові акти: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/5464-10. Дивним чином виглядає, чому прийнятий закон про декомунізацію не поширився на законодавчу базу України, зокрема на Житловий кодекс. Питання відкрите. І найперше до законотворців нашої держави. Скільки ще років має минути з моменту проголошення незалежності, аби законодавчий орган звернув на це увагу? І про яку завершену декомунізацію може іти мова. Питання не лише відкрите, а й риторичне…

Ігор Гусаков Вивчаємо цивільне право: комплекс дидактичних вправ

Зазначений комплекс дидактичних вправ спрямований на поглиблення знань учнів з тематики цивільного права. Змістовими аспектами запропонованих дидактичних вправ, зокрема, стали:

• Загальна характеристика цивільного права.
• Особливості цивільної правосуб’єктності фізичних та юридичних осіб.
• Особисті немайнові та майнові права фізичної особи.
• Поняття й умови дійсності правочинів. Цивільні договори.
• Поняття спадкового права. Порядок спадкування.

1. Дидактична вправа «Знайдіть помилку». У витягах з Цивільного кодексу України допущені помилки.  Їх необхідно знайти і представити при цьому правильний варіант норми закону.
2.    Дидактична вправа «Вилучіть зайве». У витягах з Цивільного кодексу України допущені помилки – додані зайві слова. Їх необхідно знайти і, вказавши на помилку, представити правильний варіант норми закону.
3. Дидактична вправа «Вставте слово». Витяги з Цивільного кодексу України містять пропущені слова.  На ці пропуски (позначені у завданні трьома крапками) необхідно вказати і представити при цьому правильний варіант норми закону.

 Зазначені дидактичні вправи подані у вигляді презентацій. Назагал їх ефективніше виконувати через використання мультимедіа.

Переглянути у вигляді файлу

Переглянути у вигляді файлу

Переглянути у вигляді файлу

Ключі до відповідей до цих вправ можна знайти, аналізуючи текст відповідних статей Цивільного кодексу України. Вказівки на те, де ж допущені помилки у цивільно-правових нормах, також можна знайти, ознайомившись з рубрикою перевір себе.

Успіхів!

Ігор Гусаков «В єдності – сила народу»

  25 cічня мені разом з друзями довелося бути учасником молитовного заходу в УКУ, присвяченого примиренню та єдності. Представники різних конфесій, військові, студенти УКУ та гості не лише молилися за примирення в Україні, а й мали можливість (що важливо) поспілкуватися на актуальні теми єдності, толерантності та поваги в українському суспільстві. Вдячний організаторам, а це Інститут екуменічних студій УКУ, за можливість бути учасником такого заходу.  

Ігор Гусаков ІІІ етап Всеукраїнської учнівської олімпіади з правознавства. Львів, 2017 р.

  21 січня 2017 р. на юридичному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка відбувся ІІІ етап Всеукраїнської учнівської олімпіади з правознавства на Львівщині. Понад 110 учасників (а це учні 9-х, 10-х та 11-х класів загальноосвітніх навчальних закладів з усіх міст, районів та об'єднаних територіальних громад області) мали змогу виявити свої знання з основ правознавства, продемонструвати власну ерудицію у розкритті змісту правової термінології.
  Урочисте відкриття відбулося за участі учасників, їх батьків, керівників команд,членів оргкомітету і журі. З вітальним виступив декан юридичного факультету професор Володимир Бурдін. Голова журі доцент Роксолана Лемик та заступник голови оргкомітету, заступник директора Львівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти Микола Кацюба ознайомили учасників з порядком проведення олімпіади та виконання завдань.
  У присутності членів оргкомітету учасники різних класів в окремих аудиторіях приступили до виконання завдань.
 Ключовими сегментами олімпіадних завдань стали тести, завдання на розкриття змісту юридичних понять та юридичні задачі. Під час олімпіади школярі виявили високий рівень учнівських навчальних досягнень у засвоєнні правових підвалин суспільного життя.

Виконання завдань:

 9 клас

 10 клас

 11 клас

Робота журі:

  

  Інформацію про перебіг олімпіади також можна переглянути на сайті ЛОІППО за цим посиланням.     

  З завданнями та результатами олімпіади можна ознайомитися

 за цим посиланням.

Ігор Гусаков «Усе пройде, і це теж пройде»: історична легенда… і не без моралі

Згідно з легендою, одного разу цар об’єднаного Ізраїльського царства Соломон звернувся за порадою до придворного мудреця із проханням: «Допоможи мені – дуже багато в цьому житті здатне вивести мене з себе. Я дуже схильний до пристрастей, і це мені заважає!» У відповідь на це мудрець передав йому перстень: «Натягни на палець цей перстень – на ньому викарбувано фразу: «Це пройде!» «Коли нахлине сильний гнів або сильна радість, подивися на цей напис, і він тебе протверезить. У цьому ти знайдеш порятунок від пристрастей!» Соломон послухався поради мудреця і знайшов спокій. Проте, як свідчить легенда, одного разу Соломон, глянувши, як зазвичай, на перстень, не заспокоївся, а навпаки – ще більше розлютився. Він зірвав кільце з пальця і ​​хотів закинути його подалі, але зауважив, що і на внутрішній стороні перстня є якийсь напис. Він придивився і прочитав: «І це теж пройде ...» Цар заспокоївся і більше не розлучався з перстнем ніколи.

Тож у всіх життєвих ситуаціях пам’ятаймо мудрість викарбувану на Соломоновому перстні: «Все пройде, і це теж пройде».

Ігор Гусаков Василій Великий: афоризми про актуальне

14 січня, у Новий рік за юліанським календарем, вшановуємо св. Василія Великого (329 – 379) –  визначного релігійного діяча, одного з Отців Церкви, архієпископа Кесарії Каппадокійської (сьогодні – м. Кайсері, Туреччина), чиє  християнське вчення спричинило суттєвий вплив на розвиток моральних підвалин людської цивілізації.

Завдяки історичним джерелам до нас дійшла ціла низка знакових висловлювань Василія Великого, які не втратили своєї актуальності у теперішній, непростий в питанні вибору моральних орієнтирів, час. Пропоную до Вашої уваги підбірку із 12-ти влучних афоризмів богослова: 

• У міру потреби дивись, у міру потреби слухай, у міру потреби говори, у міру потреби відповідай.
• Правий серцем той, хто ні в чому не допускає ні надмірності, ні нестачі, але тримається середини.
• Недозволено зобов’язувати інших до того, чого не можеш виконати сам.
• Трьом особам капостить наклепник: очорненому, слухачеві і самому собі.
• Не говори мені: «У мене знамениті прадіди і батьки» – вірний закон кожному велить своїм життям хвалитися.
• Насильницьке навчання не може бути твердим, але те, що з радістю і веселощами входить, міцно западає в душі слухачів.
• Здобуте працею з радістю і приймається, і зберігається, а що отримане без праці, те швидко зникає.
• Як іржа роз’їдає залізо, так заздрість – душу, в якій живе вона.
• Яка користь людині від вчорашньої ситості, якщо вона голодна сьогодні? Так і душі не на користь вчорашня добра справа, якщо сьогодні здійснено відступ від правди.
• Тому, хто живе згідно з чеснотами, неможливо бути всіма шанованим.
• Зло є позбавлення добра. Створене око, а сліпота настала від втрати ока.
• Немає нічого великого, коли люблять мало, і немає нічого малого, коли люблять багато. 

Усіх щиро вітаю зі Старим Новим роком!

Ігор Гусаков Історична освіта без … фільтрів

Доволі часто на семінарах, у тематичних статтях і навіть інтернет-публікаціях побутує думка про те, що зміст історії як шкільної навчальної дисципліни, на відміну від історичної науки, повинен регулюватися в інтересах держави, суспільства, народу, майбутнього тощо. Мовляв, нехай історики-науковці досліджують факти, висувають гіпотези, пропонують альтернативні оціночні судження на одні і ті ж процеси чи явища, сперечаються у намаганнях розставити крапки над «і». А от історична освіта натомість відбере із загального масиву наукових напрацювань лише те, що сприятиме вихованню молодого покоління та формування його свідомості на відповідних, визначених суспільством засадах. При цьому апологети такого підходу, очевидно, не проти подати до вивчення такий матеріал під, так би мовити, соусом уже сформованих і заданих оцінок та суджень, які учням залишається лише… засвоїти.

На мій погляд, такий  підхід до вивчення історії у школі помилковий. В умовах демократії доволі важливою річчю є здатність людини до критичного мислення. Зокрема в оцінці історичного минулого. Не пропонуймо здобувачеві історичних знань готових рецептів у вигляді відфільтрованих фактів та наперед розставлених оціночних акцентів. Тим більше, що в умовах розвитку інтернету цей фільтр фактів та суджень стає просто недієвим.   Адже те, про що замовчав шкільний підручник, учень рано чи пізно може знайти у всесвітній мережі.

Куди правильніше буде надати учневі можливість ознайомитися на уроках історії з широкою палітрою фактів, які перш за все допоможуть зрозуміти всі грані історичної події, мотивацію дій, вчинків, позицій різних учасників історичного процесу, зокрема взаємних антагоністів. Іншими словами, шкільний урок історії має стати для здобувача знань своєрідною екскурсією по різний бік події минулого, так би мовити, по різний бік «історичних барикад». А фаховими провідниками у цій екскурсії можуть стати якраз не рясно подані на сторінках підручника авторські коментарі, а різні документи, уривки з висловлювань історичних постатей, їхніх мемуарів та спогадів тощо. До слова, ефективним помічником в ознайомленні з історичним фактажем може стати уже згадуваний інтернет.

У цьому сенсі мені пригадується епізод з тематичного відеофільму про шкільні системи зарубіжжя: на уроці історії в ізраїльській школі учням запропонували самостійно за допомогою інтернету опрацювати тему «Політичні вбивства». Учні самостійно шукали матеріал до теми, аналізували його та у дискусіях формулювали власні судження. При цьому ані вчитель, ані керівні особи від освіти не остерігалися, що самостійні оцінки учнів будуть, що називається, «якісь не такі». Усі думки, сформовані на основі опрацювання історичного матеріалу, мають бути почуті і заслуговують на повагу. Це – ключове правило ґрунтованого на засадах толерантності демократичного суспільства.

Звісно такий підхід до вивчення історії нівелює бінарну (чорно-білу) картину сприйняття минулого. Адже доступ до фактів «без фільтру» дозволяє побачити та критично осмислити позитиви і негативи конкретної історичної події, зокрема осягнути часто взаємоіснуючі плюси та мінуси у діяльності усіх тих, хто творив історичне тло різних епох. Можливо, саме цього остерігаються прихильники усіляких фільтрів?..

До речі, нещодавно побачили світ основи Стандарту освіти «Нової української школи» – документ, який визначає стратегію змін у змісті загальної середньої освіти. Зокрема у сфері громадянської та історичної освіти стандарт відносить вміння учня, опрацьовуючи різні джерела, визначати їх надійність, порівнювати та інтерпретувати історичні факти та сучасні події. А серед переліку передбачених згаданим освітнім документом компетентностей зустрічаємо уміння знаходити й опрацьовувати джерела соціальної та історичної інформації, за­стосовуючи для цього ефективні методи. Згадані тези, як на мене, затребувані часом. Вони сприятимуть комплексному, а не фрагментованому через фільтри розумінню історичного минулого. Їх практичне втілення у контексті здійснюваної освітньої реформи дасть позитивний імпульс у виведенні вітчизняної історичної освіти на так необхідні європейські демократичні основи.  

Ігор Гусаков «Ой радуйся, земле, Син Божий народився!»

  Друзі! Щиро вітаю Вас із Різдвом Христовим. У ці святкові дні бажаю Вам багато радості, любові та щастя! Нехай з Різдвом Христовим у Ваш дім прийде любов, добробут, радість і рясні Божі благословіння на цілий рік!

Христос рождається! Славімо Його!

Ігор Гусаков Закон про Вищу раду правосуддя як шанс на прозорість

5 січня 2017 р. набув чинності Закон України «Про Вищу раду правосуддя». Цей закон поглиблює правове підґрунтя здійснюваної в Україні судової реформи. Зокрема доволі вагомими (можна навіть сказати ключовими) стають повноваження нового органу у питаннях кадрової політики у сфері правосуддя, перш за все, у питанні призначення на посади суддів. А, отже, від того, наскільки прозоро, ефективно, некорумповано (чи, на жаль, по-іншому) працюватиме новостворювана владна структура, багато в чому залежатиме ступінь наближення України до витребуваних часом європейських правових стандартів.

Відповідно до згаданого закону Вища рада правосуддя (ВРП) має повноваження звільняти суддів, вносити Президентові України подання про їхнє призначення, ухвалювати рішення щодо порушення суддею або прокурором вимог щодо несумісності, притягувати їх до дисциплінарної відповідальності.

Також ВРП має повноваження позбавляти недоторканності суддів, підозрюваних у кримінальних злочинах. Важливо, аби сама нова процедура ухвалення рішень у таких справах була ефективною, дієвою та оперативною; аби не було отих шпаринок і прогалин, які б і на далі дозволяли підозрюваним у мантіях рятуватися від відповідальності втечею за межі держави у період між вчиненням правопорушення і позбавленням їх імунітету.

Крім того, рада буде вирішувати питання переведення суддів, їхніх відряджень, а також затверджувати їхню кількість у судах.

Також ВРП зможе призначати та звільняти голову Державної судової адміністрації і його заступників, керівників Служби судової охорони.

Вища рада правосуддя налічує 21 особу, з яких 10 обирає з’їзд суддів, по 2 призначає Президент України, Верховна Рада України, з’їзд адвокатів, всеукраїнська конференція прокурорів і з’їзд представників юридичних вищих навчальних закладів і наукових установ.

Голова Верховного Суду входить до складу ВРП за посадою.

Рішення ради можуть бути оскаржені тільки у Верховному Суді.

Джерела:

1.      Закон України «Про Вищу раду правосуддя» // http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1798-19

Ігор Гусаков Про ефективність форми правління і суспільне благо: нотатки з дискусії

Нещодавно у неформальному освітянському колі мені долею випадку довелося модерувати дискусію про ефективність форм правління. При обговоренні політично-правових аспектів устрою різних країн світу виникло актуальне питання: що видається більш дієвим та доцільним для суспільного блага – президентська чи парламентська республіка? Звісно і та, і інша мають власну специфіку, так би мовити, свої нюанси, окреслюючи які, можна ставити свій суб’єктивний «+» або «-», залежно від вподобань. Для прикладу, можна робити акцент на швидкості (а відтак – економії часу) у прийнятті рішень при президентській моделі чи, натомість, більшій виваженості та збалансованості владних ухвал через колегіальну форму їх прийняття у парламентській державі. Та ключова суть, очевидно, не в цьому. Адже історія та сучасність пропонують нам доволі знакові приклади ефективних (і, водночас, що не менш важливо, демократичних!) як президентських, так парламентських республіканських форм.

Скажімо, США – класична президентська республіка. За суттю, до цієї форми правління тяжіє і Франція. Натомість, Німеччина та Італія – республіки, у яких ключовими органами влади є парламент та сформований ним уряд. У згаданих державах успішна історія побудови дієвих суспільно-правових систем. То в чому ж передумова цього успіху, якщо маємо тут відмінні форми правління? Суть в іншому: у притаманних цим країнам механізмах, що ставлять владу під контроль народу. Іншими словами, важелях демократії та громадянського суспільства. До речі, під цю ознаку потрапляє і ціла низка не лише республік, а й європейських… монархій, демократичних за суттю, державну політику яких визначає, не суб’єктивна воля першої особи, а думка народу. До слова, одна з таких монархій – Великобританія. Уявіть собі, вона навіть немає власної конституції (!), проте мало хто поставить під сумнів те, що її правова модель та урядова політика відповідають сучасним суспільним запитам.

У демократичних державах, незалежно від форми правління, влада не декларує «кроки на зустріч людям», і не акцентує на тому, що «почує кожного». До речі, сам зміст таких гасел з історії виборчих кампаній в Україні вказує на те, що у свідомості багатьох претендентів на владу у нашій державі міцно вкорінене уявлення про роздільність влади і народу. Адже хто може декларувати кроки назустріч людям чи, неначе вершитель доль з висоти владного олімпу наголошувати, що «почує кожного»? Той, хто сам себе (свідомо чи ні) апріорі від загалу відокремив. Так от, при реально працюючій демократії далеко не є так. Демократія, за влучним висловом Авраама Лінкольна, це «правління народу, обране народом і для народу». Суть у цій формулі, а не моделі самої по собі форми правління.

До слова, одна з ключових ознак дієвої демократії, знову ж таки незалежно від форми правління, є безпосередній вплив громадської думки (так званого рейтингу) на публічну поведінку конкретних політиків. На мою думку, одним із сучасних знакових прикладів у цьому сенсі стала добровільна відмова чинного президента Франції Франсуа Олланда від участі у наступній виборчій кампанії. Причина цього: високий рівень суспільної недовіри до його урядування. Чи в Україні (державі з супердемократичними конституційними постулатами і водночас доволі спірною суспільною практикою) знайдемо багато прикладів відмови політика від того, аби триматися за владу до останнього?.. Питання звісно ж риторичне.

А ще ознакою демократії без прив’язки до форми правління є відсутність навколо влади показної помпезності. Нещодавно приємно здивувало фото у Facebook: новообраний президент Австрії (парламентська республіка) у гурті людей катається на ковзанах; і ніхто не виявляє до нього якоїсь уваги.

Отож, суть не у виборі форми правління. А ефективною і спрямованою на людські потреби є та з них, яка наповнена демократичним змістом.