Ігор Гусаков Вивчаємо кримінальне право: комплекс дидактичних вправ

Зазначений комплекс дидактичних вправ спрямований на поглиблення знань учнів з тематики кримінального права. Змістовими аспектами запропонованих дидактичних вправ, зокрема, стали:

• Загальна характеристика кримінального права.
• Поняття злочину. Склад злочину. Види злочинів. Стадії вчинення злочину. Співучасть у злочині.   
• Поняття і підстави кримінальної відповідальності. Обставини, що пом’якшують та обтяжують кримінальну відповідальність.
• Види кримінальних покарань.
• Кримінальна відповідальність неповнолітніх.

Дидактична вправа «Знайдіть помилку». У витягах з Кримінального кодексу України допущені помилки.  Їх необхідно знайти і представити при цьому правильний варіант норми закону.

   Дидактична вправа «Вилучіть зайве». У витягах з Кримінального кодексу України допущені помилки – додані зайві слова. Їх необхідно знайти і, вказавши на помилку, представити правильний варіант норми закону.

Дидактична вправа «Вставте слово». Витяги з Кримінального кодексу України містять пропущені слова.  На ці пропуски (позначені у завданні трьома крапками) необхідно вказати і представити при цьому правильний варіант норми закону.

 Зазначені дидактичні вправи подані у вигляді презентацій. Назагал їх ефективніше виконувати через використання мультимедіа.

Переглянути у вигляді файлу

Переглянути у вигляді файлу

Переглянути у вигляді файлу

Ключі до відповідей до цих вправ можна знайти, аналізуючи текст відповідних статей Кримінального кодексу України. Вказівки на те, де ж допущені помилки у кримінально-правових нормах, також можна знайти, ознайомившись з рубрикою перевір себе.

Успіхів!

Ігор Гусаков ІІІ етап учнівської олімпіади з християнської етики, Львів, 2017 р.

   18 лютого 2017 р. відбувся ІІІ етап учнівської олімпіади з християнської етики. Докладніше про перебіг заходу дивись тут.

Ігор Гусаков Школа міжрелігійної журналістики: до діалогу крізь призму толерантності

16 лютого 2017 р. у приміщенні Львівської міської ради відбулося відкриття Школи міжрелігійної журналістики. У доброзичливій невимушеній атмосфері порушувались актуальні питання толерантності порозуміння між людьми різних віросповідань. Увага зокрема акцентувалась на важливості змісту документу Другого Ватиканського собору Католицької  церкви «Nostra Aetate (Наш час)» (1965 р.), що спонукає до міжрелігійного діалогу та взаємоповаги між носіями різних традицій і культур. В умовах сучасних тенденцій до демократизації, відкритості кордонів та пожвавлення комунікації між людьми у різних куточках світу  як ніколи на часі висловлене понад півстоліття тому у статті 5 згаданого документа переконання про те,  що «буде ліквідовано будь-яку теоретичну чи практичну основу для дискримінації людини людиною та народу народом, а також для введення різниці між їхніми правами, що випливають із однакової для всіх людської гідності». Акцент на таких тезах актів церков та релігійних організацій сприяє формуванню правової культури суспільства, гармонійно доповнює і поглиблює розуміння  закріплених у міжнародному праві та на рівні  національних законодавств механізмів захисту прав людини.

У рамках заходу учасникам також було запропоновано корисні лайфхаки (практичні поради) з ведення діалогу у міжрелігійній сфері на основі принципу толерантності.

Щиро дякую організаторам Лідії Батіг та Юліані Лавриш  за змістовне наповнення та гарне втілення проекту.

Ігор Гусаков Історія – не казка і не міф

     Останнім часом нерідко можемо зустрітися з випадками популяризації доволі сумнівних і суперечливих інтерпретацій історичного минулого. Ось нещодавно й мені як учаснику одного з диспутів довелося протягом добрих 15 хвилин (тримаючи відповідну маску на обличчі, аби просто не розсміятися) слухати патетичний виступ одного з учасників, у якому було поєднано все: від брахманів і аріїв як «творців української державності» до звинувачень у бік усіх (греків, що «вкрали» у нас Геродота і Гомера, британців, що «привласнили українського мореплавця» Д. Кука тощо). Таких, з дозволу сказати, псевдонаукових «перлів» було висловлено десятки. Не стану акцентувати на них просто задля уникнення додаткової популяризації.

     Втім маємо привід призадуматися. Адже згаданий учасник круглого столу – не голос спраглого в пустелі… На жаль. Адже маємо цілу когорту відповідної сумнівної літератури, маємо відповідні медіаресурси, зрештою, маємо авторів з титулами «пророків» і «академіків» різноманітних самозваних псевдонаукових утворень. У підсумку це все служить інструментарієм спотворення історичної свідомості суспільства, наслідки чого можуть бути доволі невтішними. Адже народ, спільнота, що мислитиме за принципом: усе корисне в цьому світі спричинили ми, у нас усе вкрали, і нам усі винні, – просто ризикує не знайти належного адекватного місця у сучасному глобалізованому світі.

     Свого часу французький поет і філософ Пол Валері, оцінюючи доробки міфотворців від історії, відзначив: «історія є найнебезпечнішим витвором хімії інтелекту. Її властивості добре відомі. Вона снує марення, вона п’янить народи, вона творить для них хибні спогади, перебільшує їхні прагнення, роз’ятрює давні рани, вабить сновидіннями, спричиняє манію величі або шал переслідування, робить народи жовчними, пихатими, нестерпними й зарозумілими». Додам від себе: переконаний, що ці слова мислителя винятково влучно вказують на негативи саме псевдонаукової та псевдопатріотичної інтерпретації минулого. 

     Задумаймося над цим. Адже історія – не казка, що її розповідають дитині перед сном. Адекватне неміфологізоване сприйняття історичного минулого – це запорука побудови конструктивної моделі взаємин з іншими народами, без якої сучасний успішний розвиток спільноти є просто немислимим. А псевдонаукова міфологізація історії – це ґрунтований на неправді шлях у нікуди.