Ігор Гусаков З Новим 2017 роком!

Ігор Гусаков Не міфологізуймо історію!

Нещодавно мою увагу привернула дискусія у Росії між окремими доволі сміливими істориками та представниками політичного керівництва цієї держави про «28 героїв-панфіловців». Суть дискусії: низка істориків, посилаючись на переконливі історичні джерела, доводять, що канонізований офіційною радянською (а в подальшому – російською) історіографією «подвиг панфіловців» у роки Другої світової війни  – насправді, ні що інше, як гарна легенда, непідкріплена історичними фактами. Іншими словами, просто міф. Натомість представники Кремля, не переобтяжуючи себе науковою історичною аргументацією, відкрито апелюють до необхідності міфологізувати та героїзувати історію з метою формування у суспільстві уявлень про могутність та велич держави. І не важливо, чи закинуті владою на сторінки підручника історії «герої» та «автори подвигів» насправді є такими. Додаткові коментарі тут, напевно, зайві. Єдине пояснення, чому російські урядовці відверто, без завуальованих формулювань, вказують, що у питаннях вибору між історичною правдою та вигідним для них міфом, виберуть останній, - можна знайти у відомих словах англійського історика і політика Джона Актона: «Абсолютна влада розбещує абсолютно».

Насправді цей пост не про Росію, з владою та суспільством якої і так все зрозуміло. Важливо тут, у нас, в Україні при дослідженні історії та особливо її викладанні у школі та ВНЗ не піддатися аналогічній спокусі міфологізації минулого чи банальній некритичній заміні «білого» «чорним», а «чорного» «білим». Насправді історія, як і сучасність, – за своєю суттю не чорно-біла. Будь-які історичні події, процеси чи явища, життєвий шлях та публічна діяльність будь-кого з історичних постатей містять цілу гамму напівтонів, за якими криються позитиви і негативи; успіхи і невдачі; вдалі передбачення і прорахунки; кроки, що пішли людству на користь, і відверті злочини. Відмахнутися від багатогранних і взаємосуперечливих реалій історії та піти при вивченні минулого легшим шляхом – через канонізацію одного і сліпе некритичне очорнювання іншого – це завідомий шлях деформування свідомості майбутніх поколінь. Адже в основу цієї свідомості при згаданому підході можуть бути закладені знання, що ґрунтуються на неправді.

До того ж, не варто забувати, що історичний міф створюється, живе своїм життям – проте рано чи пізно виявиться, що це лише міф, розчарування у якому буде важким і болісним. Тож … не міфологізуймо історію!  

Ігор Гусаков Нюанси кримінального права: тести до уроків правознавства

Пропоновані тестові завдання до Теми 5 «Кримінальне право» Частини третьої «Основи публічного права України» Програми для загальноосвітніх навчальних закладів «Правознавство. 10 клас. Рівень стандарту / Академічний рівень» сприятимуть вмінню учнів:

·         давати визначення кримінального права та називати його джерела;

·         пояснювати, що таке злочин; співучасть;

·         описувати склад злочину;

·         називати обставини, що пом’якшують та обтяжують кримінальну відповідальність;

·         називати види злочинів, види співучасників у вчиненні злочину;

·         описувати стадії вчинення злочину; підстави кримінальної відповідальності, види кримінальних покарань; особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх.

Тести складені на основі змісту Кримінального кодексу України.

Ключами до  відповідей є конкретні статті  Кримінального кодексу України, номери яких вказані після кожного з завдань.

З підбіркою тестів можна ознайомитись тут. 

Ігор Гусаков Святий Миколай: трохи історії

Впродовж віків зберігаємо та плекаємо гарну традицію подарунків від Святого Миколая. А що лягло в основу появи цієї традиції? Які відомості про життєвий шлях, релігійну та громадську діяльність знаного християнського сподвижника надає нам історична наука?

Доказів про життя святого Миколая збереглося мало. Одними з джерел є перекази християнського сподвижника Андрія Критійського (VII ст.) та монаха-студита Івана з Константинополя (V ст.). За переказами Миколай народився між 270 та 286 роками (умовна дата 275 р.) в грецькому місті-колонії Патара у провінції Лікія (Мала Азія). На той час це був еллінистичний регіон.

За переказами, його батьки Феофан і Нонна були багатими та глибоко віруючими християнами, які охрестили сина відразу після його народження, що було рідкістю на той час. Змалку Миколай був дуже релігійним і вирішив присвятити своє життя богослужінню. Достеменно відомо, що будучи вченим юнаком, Миколай переселяється до Мири, де продовжує навчання, а його дядько-єпископ висвячує ще молодого Миколая на священика.

Оскільки святий Миколай вважається покровителем моряків, існує версія, що він також був мореплавцем або рибалкою, але ймовірніше, що його родина мала певне відношення до рибальства. По смерті батьків сину залишається великий спадок. Він вирішує роздарувати майно потребуючим і здійснює цей задум протягом тривалого часу. Подібні випадки доброчинності достеменно відомі та підтвердженні історичними фактами. Роки ранньої душпастирської діяльності Миколая приходять на час сумісного правління двох римських імператорів Діоклетіана (284–305) та Максиміана (286–305), що й дозволяє приблизно оцінити вік Миколая. У 303 р. Діоклетіан виголошує право на переслідування християн. Після зречення від влади обох імператорів у 305 р. політика по відношенню до християн у двох частинах імперії була різною. В той час, як у західній частині імператор Констанцій Хлор (305–306) не допускає до кривавого переслідування християн, у східній частині імператор Галерій (305–311) продовжує політику Діоклетіана аж до кінця свого правління і відмінив це рішення лише помираючи. Цей час з 303 по 311 рр. був найдовшим періодом переслідування християн у Римськїй імперії.

По смерті Галерія його наступник Ліциній (правління 311–324) був терпимим до християнства. В результаті чого зростає чисельність послідовників християнської віри, а разом з цим і кількість єпископів, які керували громадою віруючих, мали значний соціальний та політичний вплив, а також багатства. Нерідко вони очолювали відповідні міста. Вірогідно у цей час святий Миколай здобув посаду єпископа Мирійського.

Багато років святий Миколай був єпископом у Мирах. Андрій Критійський та монах Іван зі студитського монастиря (Константинополь) стверджують, що Миколай брав участь у Першому Вселенському Соборі 325 р. у Нікеї, де активно проявив себе як послідовний опонент вченню Арія, що в підсумку було визнано нехристиянським. Святий Миколай помер приблизно у 342 році. День його смерті відзначають як ДЕНЬ СВЯТОГО МИКОЛАЯ щороку 6 грудня (церкви, що користуються Юліанським календарем, відзначають це свято 19 грудня).

Усе життя св. Миколая було сповнене благодійнстю. За відомостями з історичних джерел сподвижник допомагав потопаючим, визволяв полонених, рятував від смертної кари невинних, зцілював хворих, допомагав позбутися убогості, дарував їжу голодним. Усе життя Миколая, названого чудотворцем, було сповнене любов'ю до ближнього. Діяння чудотворця Миколая стали причиною появи багатьох легенд, завдяки яким він з часом став одним з найшанованіших святих.

Однією з найбільш знакових в цьому сенсі є ЛЕГЕНДА ПРО ТРЬОХ СЕСТЕР:

Один збіднілий чоловік не міг забезпечити своїх трьох доньок приданим. І, оскільки, відповідно до тамтешніх звичаїв, вони не змогли б вийти заміж, батько збирався відправити їх займатись проституцією. Дізнавшись про це, Миколай, на той час ще не єпископ, вирішує скористатись батьківським спадком, щоб зарадити біді. Протягом трьох ночей він пробирався до убогої хатини та щоразу закидав крізь вікно, у кімнату де ночували сестри, шмат золота – на придане для кожної з дочок.

Є дві версії щодо ночей, коли Миколай закидав золото. За однією – це відбувалося три ночі поспіль, за іншою – оскільки доньки були на рік молодша одна одної, то Миколай щороку, у ніч напередодні повноліття дівчини, приходив до хатини і залишав свій подарунок.

Є і дві версії закінчення історії. За однією: у третю ніч батькові сестер вдається викрити особу свого добродія і він сердечно дякує Миколаю за вчинене. На що Миколай заперечує та наголошує, щоб старий дякував Богові, оскільки все від нього. За іншою: Миколай дізнається про задум батька викрити його і на третю ніч він вкидає золото не у вікно, а через комин будинку.

Легенді відповідає часте зображення святого Миколая на образах з трьома яблуками або трьома золотими кулями.

Саме завдяки цій легенді засновано традицію анонімних подарунків на Миколая (6 або 19 грудня), особливо бідним та дітям. 

Вітаю усіх з Днем святого Миколая!

Ігор Гусаков Про феномен історії

   Що тільки не сказано про роль історії в суспільстві. Від ціцеронівського «історія – вчителька життя» до цілком протилежного «історія вчить, що вона нічого не вчить». Де тут істина? Як на мене, вона у тому, що досвід минулого у всіх випадках варто було б сприймати як magistra vitae. Тоді ланцюг повторюваних у часовому вимірі суспільних помилок, своєрідних гуль, набитих людством впродовж віків, був би значно коротшим. Історія – не лише наука, шкільний та вузівський предмет. Це – саме життя. Життя у минулому з проекцією на сучасність і майбутнє. Адже впродовж віків відбувалися схожі процеси: війни, реформи, розпади одних державних утворень і поява нових, розквіт та крах тоталітарних ідеологій, що принесли людям великі жертви. Ми знаємо, які наслідки були. Скажімо, теза про те, що «будь-яку революцію задумують романтики, здійснюють фанатики, а користуються її плодами відверті негідники» – не лише відомий афоризм  шотландського історика та есеїста Томаса Карлайля, а й реальна дійсність, як минулого, так і, на жаль,… сучасності. Знання історії, усвідомлення її вчительської функції давало б суспільству шанс періодично «не наступати на граблі» та розумно усувати проблеми до того, як вони починають приносити шкоду. Адже всі ті знання, що були набуті попередніми поколіннями, – безцінні. Цей досвід крізь призму розуміння історії варто було зберегти і зробити все, щоби він діяв у нашому житті.

Ігор Гусаков Демократія та авторитаризм в одній обгортці

   Нещодавно мені мимоволі довелося бути дотичним до дискусії, у якій учасники спочатку апелювали до тез, що вони «за Європу», а по ходу розмови почали підкреслювати позитиви авторитарного правління однієї з країн, що, природньо, не входить до євроспільноти.  Чому так? Очевидно, через те, що у багатьох Європа – своя. Це позитивний образ, який при цьому наділений ознаками, що часто відповідають не реаліям, а  світогляду конкретних людей.  До того ж у багатьох випадках – нецілісному і взаємосуперечливому. Насправді ж європейськість і авторитаризм – антиподи. Натомість синонімами європейськості є демократія, толерантність, свобода.  Ці інструменти, можливо, не настільки ефектні, як авторитарні важелі. При демократії, скажімо, не знаходимо прикладів того, що після виголошених на телекамери погроз з боку вищого керівника у бік якогось чиновника чи директора заводу справи у ввіреній йому галузі начебто починають йти на краще. Проте демократичні механізми – дієві. При їх практичному дотриманні (а не лише законодавчому декларуванні) забезпечується така прозорість суспільних процесів, що не виникає підґрунтя для того, аби «добрий цар» (вождь, фюрер, бацька, провідник – асоціативний ряд самоназв авторитарних лідерів можна продовжувати, та суті це не змінює) прямо чи опосередковано гримав кулаком по столу, і це вирішувало справу. У демократичній Європі контролером поступу, запорукою прозорості влади є громадянське суспільство, тобто кожен із співгромадян. Було б добре, аби в реалії українського сприйняття нарешті прийшла ясність, що є дві альтернативи: або ЄВРОПА – І ЦЕ ДЕМОКРАТІЯ, або щось інше – але це ІНШЕ ВЖЕ НЕ ЄВРОПА. Робімо усвідомлений вибір!   

Ігор Гусаков Круглий стіл в Інституті екуменічних студій Українського католицького університету за участю викладачів та науковців Вюрсбургського університету

   07.12.2016 відбувся круглий стіл в Інституті екуменічних студій Українського католицького університету за участю викладачів та науковців Вюрсбургського університету (Німеччина). Серед іншого обговорювалась тематика реалізації прав людини крізь призму запровадження інклюзивної освіти. У невимушеній обстановці відбувся конструктивний обмін досвідом.

Ігор Гусаков Всеукраїнський тиждень права як чинник формування вітчизняної правової традиції

За доброю усталеною традицією розпочинаємо цьогорічний Всеукраїнський тиждень права. Його концепція та формат передбачають організацію та проведення заходів, спрямованих на захист прав і свобод людини й громадянина, проголошених Конституцією України, позитивно впливають на правову інформованість населення з питань прав людини; сприяють формуванню позитивного іміджу України на міжнародному рівні. Щорічно тижні права стають черговим етапом розвитку національної правової традиції.

Пропонуємо підбірку дидактичних вправ до проведення Всеукраїнського тижня права у загальноосвітньому навчальному закладі. Далі див. тут.