Нещодавно, переглядаючи аналітику, довелося зустріти тезу, у якій протиставлено поняття "свобода" і "безпека". Мовляв, в останні роки в Україні був надмірний акцент на питаннях безпеки, а результат останнього волевиявлення начебто засвідчив, що суспільство прагне розширення граней свободи, а не накладених з міркувань безпеки відповідних обмежень (мовні квоти, заборона ефесбешних соцмереж тощо). Цікаве твердження... Проте історія і сама логіка суспільних процесів свідчать про інше. Адже маємо цілу низку знакових моментів історії, які вказують, що свобода і безпека - це чинники не антагоністичні, а взаємодоповнюючі один одного. І без одного не може існувати інше. Згадаймо, хоча б період у міжнародних відносинах, що настав після Другої світової війни. Світ свободи і демократії опинився перед реальною небезпекою бути поглинутим сталінською радянською імперією (властиво, за суттю це така сама російська загроза, яка у поточний історичний момент стоїть перед Україною). Якби не знаменита фултонська промова Вінстона Черчилля з її чітким та недвозначним лейтмотивом, що "шлях до свободи у кожному домі пролягає через усунення тиранії", якби не консолідація безпекових зусиль країн західної демократії (як на міжнародній арені, так і в середині самих цих держав), якби не створення НАТО як потужного захисного чинника, який вже сім десятків років захищає демократичну цивілізацію від будь-яких посягань, зокрема й кремлівських, то результат холодної війни був би далеко не на користь сил свободи. Або візьмемо адекватну реакцію демократичного світу на криваві теракти від Аль-Каїди та ІДІЛ. Біометричні паспорти, жорсткий контроль за міграційними процесами, рамки металошукачів, протидія терористичній пропаганді в інтернеті, - це те, чого не було раніше. Але й це те, без чого цивілізація, що ґрунтується на цінностях плюралізму, відкритості, поваги до людської гідності, сьогодні просто б не вистояла. Свобода і демократія тільки тоді мають шанс банально зберегтися, коли у відповідальні моменти історії вміють себе захистити. А хто вважає, що, вибираючи свободу, а напевно краще буде сказати, вседозволеність, і нехтуючи при цьому потрібними в умовах протистояння агресії факторами суспільного захисту, чинить правильно, нехай би звернувся до підручника історії і переконався, що без безпеки свобода щезає під чоботом окупанта, як своєрідна фата-моргана, у лічену мить. Хотілося б, щоб ті, хто протиставляють свободу і безпеку, не пересвідчилися в цьому, як кажуть, "за 5 хвилин до розстрілу". Пам'ятаймо уроки історії!
Немає коментарів:
Дописати коментар