На сучасному етапі історичного розвитку особливої гостроти набула проблема боротьби з таким явищем як тероризм. Тероризм як суспільно небезпечна дільність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства, відомий людству здавна. Історія сповнена численних прикладів застосування терору як засобу вирішення суспільно-політичних конфліктів. Проте досьогодні (властиво йдеться про рубіж XX-XXI ст.ст.) ключовою спільною ознакою проявів тероризму була їх індивідуальна спрямованість проти конкретних носіїв політичної влади, осіб, які, на думку ініціаторів терору, стоять на заваді прагнень і устремлінь конкретних суспільних верств: націй, класів тощо. В історії таке явище прийнято називати індивідуальним терором. Хрестоматійними прикладами індивідуального терору серед іншого стали вбивство диктатора Юлія Цезаря прихильниками збереження республіканського ладу в Римі (І ст. до н.е.), атентати на президентів США Авраама Лінкольна (XIX ст.) та Джона Кенеді (ХХ ст.), діяльність народовольців у Російській імперії (ХІХ ст.), замахи на американського громадського діяча Мартіна Лютера Кінга та прем'єр-міністра Ізраїлю Іцхака Рабіна (ХХ ст.).
11 вересня 2001 року відкрило нову сторінку в історії тероризму. Криваві атаки на Нью-Йорк і Вашингтон та загибель у результаті цих терактів декількох тисяч осіб засвідчили еволюцію цілей терору. Метою терористів стало не усунення конкретного державного діяча, а знищення якомога більшої кількості людей. Інша ознака нового тероризму продемонстрована в ході атак на вежі-близнюки та Пентагон, - його глобалізація та інтернаціоналізація. Адже за згаданим масштабним терактом стояла Аль-Каїда - міжнародна ісламістська терористична організація, членами якої є вихідці з багатьох країн. Інфраструктура Аль-Каїди (тренувальні бази, табори арсенали озброєнь, людські ресурси) зосереджені не в окремо взятій країні, а в різних куточках світу. А відтак виникли підстави кваліфікувати згаданий напад як прояв міжнародного тероризму.
Американська драма, на жаль, стала першою ластівкою у цілій низці руйнівних атак міжнародного тероризму. Одним із найдраматичніших епізодів стали нещодавні напади в Парижі (2015 р.). Згадане захоплення і знищення заручників у французькій столиці, здійснене бойовиками "Ісламської держави", забрало більше сотні людських життів.
У чому полягає особлива небезпека міжнародного тероризму? У його глобальній меті: підірвати основи світоустрою, знівелювати систему міжнародного права, знищити існуючі кордони, повністю перекроїти політичну карту світу. Інтернет переповнений відповідними заявами ватажків і активістів сучасних терористичних організацій (свідомо не наводжу їх задля уникнення додаткової реклами та популяризації). Як інструмент досягнення цієї мети використовується стратегія тотального насильства. Через знищення якомога більшої кількості людей (не важливо, багатих чи бідних, успішних, чи тих, хто успіху не досягли, владоможців чи обивателів) у світ запускається своєрідний "вірус" тотального жаху, що на погляд ініціаторів сучасного терору, має, сіючи відчуття страху і небезпеки, паралізувати волю людей, існуючих міжнародних та національних суспільних інституцій і тим самим підірвати сучасний світовий порядок.
На щастя, плани міжнародних терористичних структур, на зразок Аль-Каїди чи ІД, поки не увінчалися успіхом. Система міжнародних відносин, попри кризові моменти, витримує удари її антагоністів. Водночас сучасні історичні процеси засвідчують, що прямим наслідком цілої низки кривавих терористичних атак стало згортання відкритості у суспільстві. Посилення факторів безпеки, металошукачі, запровадження біометричних паспортів, оголошення з закликами до пильності у ЗМІ та місцях масового скупчення людей сьогодні розглядаються як невід'ємні атрибути та ознаки часу. У суспільстві наростає недовіра до представників конкретних соціальних, релігійних та етнічних груп, у представниках яких посіяний попередніми терактами страх спонукає вбачати потенційних терористів. У наукових колах серед експертів-аналітиків усе більше розмов про війну цивілізацій. Згадаймо Хаттінгтона. Такі прояви загальної недовіри між людьми безумовно на руку терористам з їх руйнівними устремліннями. Іншими словами, спостерігаємо замкнуте коло: терор породжує страх, а страх відтак спричиняє недовіру між людьми, недовіра формує антагонізм, який у свою чергу є сприятливим підґрунтям для появи нових осередків тероризму.
За законами жанру наприкінці публікації мало б бути зазначене щось оптимістичне, яке б містило вказівку на те, як це коло розірвати. Відверто кажучи, готових рецептів немає. Однак головне в умовах існуючої кризи довіри - не перестати бачити в людині людину, її гідність.
