Ігор Гусаков Міжнародне гуманітарне право: хронологія формування та ключові принципи

Збройні конфлікти супроводжують усю історію людства. На жаль, сьогодні один з них відбувається на території України. Щодня через інтернет, телебачення, радіо, друковані ЗМІ дізнаємося про кричущі факти порушення прав людини у війні, зневагу до самої людської гідності. «Паради полонених» під акомпанемент злісних вигуків розбурханої юрби, показові допити на телекамеру затриманих представників протилежної воюючої сторони зі слідами тортур на тілі, знищення цивільної інфраструктури в зоні бойових дій стали повсякденними реаліями, такими собі атрибутами сучасного суспільного розвитку. Чи узгоджується це зі світовими та європейськими підходами до ведення війни? Питання актуальне. Адже, прагнучи долучитися до європейського виміру, мусимо зважати на європейські підходи до таких непростих і часто драматичних речей, як ведення воєнних конфліктів.

Під час воєнних дій здавна керувалися так званим звичаєвим правом. Приблизно півтора століття тому людство, керуючись гуманістичними принципами,  почало напрацьовувати комплекс міжнародних стандартів і норм, спрямованих  на захист жертв війни та обмеження способів її ведення. Сьогодні у міжнародному праві такими нормами (авторитет яких визнають більшість держав світу) стали Женевські конвенції [1-4] та Гаазькі конвенції [5-6]. Сукупність їхніх положень зазвичай називають міжнародним гуманітарним правом (МГП), або правом збройних конфліктів, або правом війни.

Міжнародне гуманітарне право стало невід’ємною складовою міжнародного права, яке регулює відносини між державами. Основне завдання і покликання міжнародного гуманітарного права спрямоване на обмеження негативних руйнівних наслідків збройних конфліктів. Його метою є захист осіб, які не беруть або більше не беруть участі у військових діях, хворих і поранених, полонених і цивільних осіб, а також встановлення прав та обов'язків сторін конфлікту при веденні військових дій.

Носячи імперативний, обов’язковий до виконання характер, МГП накладає зобов'язання на осіб, які беруть участь у збройному конфлікті. Ці особи повинні не тільки самі дотримуватися закону, а й зобов'язані забезпечувати дотримання його іншими. Не здійснювати порушень закону і не допускати того, щоб їх робив хтось інший - ось один з основних принципів МГП.

Наріжним каменем МГП є Женевські конвенції. Першу з них уклали в 1864 році шістнадцять держав. Протягом багатьох століть до цього існували правила ведення воєн, але вони ґрунтувалися на звичаях і традиціях, носили місцевий характер або були лише тимчасовими. Усе змінилося в 1864 році: почався процес створення сукупності норм гуманітарного права, які продовжують свій еволюційний розвиток і в умовах сьогодення.

Ініціаторами першої конвенції з'явилися п'ять громадян Женеви. Один з них, Анрі Дюнан, який випадково опинився на полі тільки що закінченої битви біля Сольферіно в 1859 році. Він був вражений тим, що поранені були кинуті без всякої допомоги, і залучив місцевих жителів для догляду за ними. Цей акт милосердя поклав початок одному з ключових елементів першої Женевської конвенції - гуманного поводження з тими, хто більше не бере участь у битві, незалежно від того, на якій стороні конфлікту вони належать.

Саме в ті роки була прийнята захисна емблема, що символізує нейтральність осіб, які надають допомогу жертвам конфлікту: червоний хрест на білому фоні (що є зворотним розташуванням кольорів швейцарського прапора).

За минулі півтора століття нормативна база міжнародного гуманітарного права неухильно збільшувалася в обсязі. Женевська конвенція була розширена в 1906 і 1929 роках з метою поліпшення долі хворих і поранених солдатів у діючих арміях і для встановлення нових норм, що стосуються захисту військовополонених.

У 1899 і 1907 роках були також прийняті Гаазькі конвенції [5-6], призначені, головним чином, для регулювання воєнних дій.

У серпні 1949 року були ухвалені відомі нам сьогодні чотири Женевські конвенції [1-4]. Ці документи увібрали в себе засадничі тези першої Женевської конвенції. Водночас на цей раз, враховуючи жахливий досвід Другої світової війни, в них включили положення про захист цивільного населення. Женевські конвенції були доповнені Протоколами 1977 і 2005 років [4].

Крім цього, ціла гама інших міжнародних конвенцій і протоколів, що охоплюють такі конкретні області, як звичайні види зброї, хімічна зброя, міни, лазерна зброя, касетні боєприпаси, а також захист дітей у ситуаціях збройних конфліктів, розширила дію МГП. Кодифікація звичаєвого права також сприяє цьому.

При цьому серцевиною МГП залишаються чотири Женевські конвенції 1949 року і Додаткові протоколи до них 1977 і 2005 років [1-4], а також Гаазькі конвенції [5-6]. Вони включають в себе чіткі правові обов'язки і закріплюють основні гуманітарні принципи. Пропонуємо окремі узагальнення цих принципів, зроблених на основі аналізу Женевських конвенцій:

• Воюючі, які склали зброю або припинили брати участь у воєнних діях, мають право на повагу їх життя і на духовну і фізичну недоторканність. Забороняється вбивати або ранити їх.
• Поранені та хворі повинні бути підібрані і воююча сторона, у владі якої вони знаходяться, повинна надати їм допомогу. Захисту також підлягає медичний персонал, медичні формування, транспорт та обладнання. Емблема червоного хреста, червоного півмісяця або червоного кристала є знаком такого захисту і її слід поважати.
• Взяті в полон мають право на повагу їхнього життя, гідності, прав особистості і переконань. Їх необхідно захистити від будь-яких актів насильства і репресій. Їм має бути надано право листування з сім'ями та отримання гуманітарної допомоги.
• Цивільні особи, які перебувають у владі воюючої сторони або окупаційної держави, громадянами якої вони не є, мають право на повагу їхнього життя, гідності, прав особистості і переконань.
• Кожен має право користуватися основними судовими гарантіями. Ніхто не може бути засуджений без попереднього судового рішення, винесеного належним чином заснованим судом. Ніхто не може бути визнаний відповідальним за дію, яке він не скоював. Нікого не можна піддавати фізичним або моральним тортурам, тілесним покаранням або жорстокому і такому, що принижує, поводження.
• Сторони конфлікту та особи зі складу збройних сил не можуть користуватися будь-якими методами і засобами ведення війни. Забороняється застосовувати зброю або методи, які ведуть до надмірних втрат або завдають надмірні страждання.
• Сторони конфлікту повинні завжди проводити розходження між цивільним населенням і комбатантами з тим, щоб щадити цивільне населення і майно. Для цього, перш ніж почати атаку, необхідно прийняти відповідні запобіжні заходи.
• Забороняється наносити удари по незахищених містах, селищах і будівлях.

Міжнародний Комітет Червоного Хреста вважається хранителем Женевських конвенцій та інших договорів, що складають міжнародне гуманітарне право. Він, однак, не може виступати в якості поліцейського або судді. Ці функції належать урядам тих країн, які є учасниками міжнародних договорів. Їх обов'язок - попереджати порушення МГП і не допускати продовження таких порушень. Вони також взяли на себе зобов'язання карати осіб, відповідальних за те, що можна назвати «серйозними порушеннями» МГП, або військовими злочинами.

Чи у всіх випадках при веденні воєн спостерігається неухильне дотримання наведених правових норм (які, варто на цьому ще раз наголосити, носять обов’язковий характер)? Питання, на жаль, риторичне і є таким, яке навіть не потребує розгорнутої відповіді. Втім світова історія містить не лише факти нехтування міжнародним гуманітарним правом, а й цілу низку прикладів, що свідчать про незворотну відповідальність за військові злочини.  У цьому контексті варто згадати, скажімо, рішення Нюрнберзького та Гаазького трибуналів. Усім учасникам сучасних воєнних конфліктів варто було б пам’ятати про це.

Джерела гуманітарного права:

1. Конвенція про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях // http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_151
2. Конвенція про поліпшення долі поранених,хворих та осіб, які зазнали корабельної аварії, зі складу збройних сил на морі // http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/995_152
3. Женевська конвенція про поводження з військовополоненими // http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_153
4. Конвенція про захист цивільного населення під час війни // http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_154
5. Конвенція про закони і звичаї суходільної війни IV Гаазька конвенція)                    (витяг) // http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_222
6. Конвенція про закони і звичаї суходільної війни (витяг) // http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_765