понеділок, 26 грудня 2016 р.

Ігор Гусаков Не міфологізуймо історію!

Нещодавно мою увагу привернула дискусія у Росії між окремими доволі сміливими істориками та представниками політичного керівництва цієї держави про «28 героїв-панфіловців». Суть дискусії: низка істориків, посилаючись на переконливі історичні джерела, доводять, що канонізований офіційною радянською (а в подальшому – російською) історіографією «подвиг панфіловців» у роки Другої світової війни  – насправді, ні що інше, як гарна легенда, непідкріплена історичними фактами. Іншими словами, просто міф. Натомість представники Кремля, не переобтяжуючи себе науковою історичною аргументацією, відкрито апелюють до необхідності міфологізувати та героїзувати історію з метою формування у суспільстві уявлень про могутність та велич держави. І не важливо, чи закинуті владою на сторінки підручника історії «герої» та «автори подвигів» насправді є такими. Додаткові коментарі тут, напевно, зайві. Єдине пояснення, чому російські урядовці відверто, без завуальованих формулювань, вказують, що у питаннях вибору між історичною правдою та вигідним для них міфом, виберуть останній, - можна знайти у відомих словах англійського історика і політика Джона Актона: «Абсолютна влада розбещує абсолютно».
Насправді цей пост не про Росію, з владою та суспільством якої і так все зрозуміло. Важливо тут, у нас, в Україні при дослідженні історії та особливо її викладанні у школі та ВНЗ не піддатися аналогічній спокусі міфологізації минулого чи банальній некритичній заміні «білого» «чорним», а «чорного» «білим». Насправді історія, як і сучасність, – за своєю суттю не чорно-біла. Будь-які історичні події, процеси чи явища, життєвий шлях та публічна діяльність будь-кого з історичних постатей містять цілу гамму напівтонів, за якими криються позитиви і негативи; успіхи і невдачі; вдалі передбачення і прорахунки; кроки, що пішли людству на користь, і відверті злочини. Відмахнутися від багатогранних і взаємосуперечливих реалій історії та піти при вивченні минулого легшим шляхом – через канонізацію одного і сліпе некритичне очорнювання іншого – це завідомий шлях деформування свідомості майбутніх поколінь. Адже в основу цієї свідомості при згаданому підході можуть бути закладені знання, що ґрунтуються на неправді.
До того ж, не варто забувати, що історичний міф створюється, живе своїм життям – проте рано чи пізно виявиться, що це лише міф, розчарування у якому буде важким і болісним. Тож … не міфологізуймо історію!  

четвер, 22 грудня 2016 р.

Ігор Гусаков Нюанси кримінального права: тести до уроків правознавства

Пропоновані тестові завдання до Теми 5 «Кримінальне право» Частини третьої «Основи публічного права України» Програми для загальноосвітніх навчальних закладів «Правознавство. 10 клас. Рівень стандарту / Академічний рівень» сприятимуть вмінню учнів:
·         давати визначення кримінального права та називати його джерела;
·         пояснювати, що таке злочин; співучасть;
·         описувати склад злочину;
·         називати обставини, що пом’якшують та обтяжують кримінальну відповідальність;
·         називати види злочинів, види співучасників у вчиненні злочину;
·         описувати стадії вчинення злочину; підстави кримінальної відповідальності, види кримінальних покарань; особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх.
Тести складені на основі змісту Кримінального кодексу України.
Ключами до  відповідей є конкретні статті  Кримінального кодексу України, номери яких вказані після кожного з завдань.

неділю, 18 грудня 2016 р.

Ігор Гусаков Святий Миколай: трохи історії

Впродовж віків зберігаємо та плекаємо гарну традицію подарунків від Святого Миколая. А що лягло в основу появи цієї традиції? Які відомості про життєвий шлях, релігійну та громадську діяльність знаного християнського сподвижника надає нам історична наука?
Доказів про життя святого Миколая збереглося мало. Одними з джерел є перекази християнського сподвижника Андрія Критійського (VII ст.) та монаха-студита Івана з Константинополя (V ст.). За переказами Миколай народився між 270 та 286 роками (умовна дата 275 р.) в грецькому місті-колонії Патара у провінції Лікія (Мала Азія). На той час це був еллінистичний регіон.
За переказами, його батьки Феофан і Нонна були багатими та глибоко віруючими християнами, які охрестили сина відразу після його народження, що було рідкістю на той час. Змалку Миколай був дуже релігійним і вирішив присвятити своє життя богослужінню. Достеменно відомо, що будучи вченим юнаком, Миколай переселяється до Мири, де продовжує навчання, а його дядько-єпископ висвячує ще молодого Миколая на священика.
Оскільки святий Миколай вважається покровителем моряків, існує версія, що він також був мореплавцем або рибалкою, але ймовірніше, що його родина мала певне відношення до рибальства. По смерті батьків сину залишається великий спадок. Він вирішує роздарувати майно потребуючим і здійснює цей задум протягом тривалого часу. Подібні випадки доброчинності достеменно відомі та підтвердженні історичними фактами. Роки ранньої душпастирської діяльності Миколая приходять на час сумісного правління двох римських імператорів Діоклетіана (284305) та Максиміана (286305), що й дозволяє приблизно оцінити вік Миколая. У 303 р. Діоклетіан виголошує право на переслідування християн. Після зречення від влади обох імператорів у 305 р. політика по відношенню до християн у двох частинах імперії була різною. В той час, як у західній частині імператор Констанцій Хлор (305306) не допускає до кривавого переслідування християн, у східній частині імператор Галерій (305311) продовжує політику Діоклетіана аж до кінця свого правління і відмінив це рішення лише помираючи. Цей час з 303 по 311 рр. був найдовшим періодом переслідування християн у Римськїй імперії.
По смерті Галерія його наступник Ліциній (правління 311324) був терпимим до християнства. В результаті чого зростає чисельність послідовників християнської віри, а разом з цим і кількість єпископів, які керували громадою віруючих, мали значний соціальний та політичний вплив, а також багатства. Нерідко вони очолювали відповідні міста. Вірогідно у цей час святий Миколай здобув посаду єпископа Мирійського.
Багато років святий Миколай був єпископом у Мирах. Андрій Критійський та монах Іван зі студитського монастиря (Константинополь) стверджують, що Миколай брав участь у Першому Вселенському Соборі 325 р. у Нікеї, де активно проявив себе як послідовний опонент вченню Арія, що в підсумку було визнано нехристиянським. Святий Миколай помер приблизно у 342 році. День його смерті відзначають як ДЕНЬ СВЯТОГО МИКОЛАЯ щороку 6 грудня (церкви, що користуються Юліанським календарем, відзначають це свято 19 грудня).
Усе життя св. Миколая було сповнене благодійнстю. За відомостями з історичних джерел сподвижник допомагав потопаючим, визволяв полонених, рятував від смертної кари невинних, зцілював хворих, допомагав позбутися убогості, дарував їжу голодним. Усе життя Миколая, названого чудотворцем, було сповнене любов'ю до ближнього. Діяння чудотворця Миколая стали причиною появи багатьох легенд, завдяки яким він з часом став одним з найшанованіших святих.
Однією з найбільш знакових в цьому сенсі є ЛЕГЕНДА ПРО ТРЬОХ СЕСТЕР:
Один збіднілий чоловік не міг забезпечити своїх трьох доньок приданим. І, оскільки, відповідно до тамтешніх звичаїв, вони не змогли б вийти заміж, батько збирався відправити їх займатись проституцією. Дізнавшись про це, Миколай, на той час ще не єпископ, вирішує скористатись батьківським спадком, щоб зарадити біді. Протягом трьох ночей він пробирався до убогої хатини та щоразу закидав крізь вікно, у кімнату де ночували сестри, шмат золота – на придане для кожної з дочок.
Є дві версії щодо ночей, коли Миколай закидав золото. За однією – це відбувалося три ночі поспіль, за іншою – оскільки доньки були на рік молодша одна одної, то Миколай щороку, у ніч напередодні повноліття дівчини, приходив до хатини і залишав свій подарунок.
Є і дві версії закінчення історії. За однією: у третю ніч батькові сестер вдається викрити особу свого добродія і він сердечно дякує Миколаю за вчинене. На що Миколай заперечує та наголошує, щоб старий дякував Богові, оскільки все від нього. За іншою: Миколай дізнається про задум батька викрити його і на третю ніч він вкидає золото не у вікно, а через комин будинку.
Легенді відповідає часте зображення святого Миколая на образах з трьома яблуками або трьома золотими кулями.
Саме завдяки цій легенді засновано традицію анонімних подарунків на Миколая (6 або 19 грудня), особливо бідним та дітям. 

Вітаю усіх з Днем святого Миколая!

пʼятницю, 16 грудня 2016 р.

Ігор Гусаков Про феномен історії

   Що тільки не сказано про роль історії в суспільстві. Від ціцеронівського «історія – вчителька життя» до цілком протилежного «історія вчить, що вона нічого не вчить». Де тут істина? Як на мене, вона у тому, що досвід минулого у всіх випадках варто було б сприймати як magistra vitae. Тоді ланцюг повторюваних у часовому вимірі суспільних помилок, своєрідних гуль, набитих людством впродовж віків, був би значно коротшим. Історія – не лише наука, шкільний та вузівський предмет. Це – саме життя. Життя у минулому з проекцією на сучасність і майбутнє. Адже впродовж віків відбувалися схожі процеси: війни, реформи, розпади одних державних утворень і поява нових, розквіт та крах тоталітарних ідеологій, що принесли людям великі жертви. Ми знаємо, які наслідки були. Скажімо, теза про те, що «будь-яку революцію задумують романтики, здійснюють фанатики, а користуються її плодами відверті негідники» – не лише відомий афоризм  шотландського історика та есеїста Томаса Карлайля, а й реальна дійсність, як минулого, так і, на жаль,… сучасності. Знання історії, усвідомлення її вчительської функції давало б суспільству шанс періодично «не наступати на граблі» та розумно усувати проблеми до того, як вони починають приносити шкоду. Адже всі ті знання, що були набуті попередніми поколіннями, – безцінні. Цей досвід крізь призму розуміння історії варто було зберегти і зробити все, щоби він діяв у нашому житті.

понеділок, 12 грудня 2016 р.

Ігор Гусаков Демократія та авторитаризм в одній обгортці

   Нещодавно мені мимоволі довелося бути дотичним до дискусії, у якій учасники спочатку апелювали до тез, що вони «за Європу», а по ходу розмови почали підкреслювати позитиви авторитарного правління однієї з країн, що, природньо, не входить до євроспільноти.  Чому так? Очевидно, через те, що у багатьох Європа – своя. Це позитивний образ, який при цьому наділений ознаками, що часто відповідають не реаліям, а  світогляду конкретних людей.  До того ж у багатьох випадках – нецілісному і взаємосуперечливому. Насправді ж європейськість і авторитаризм – антиподи. Натомість синонімами європейськості є демократія, толерантність, свобода.  Ці інструменти, можливо, не настільки ефектні, як авторитарні важелі. При демократії, скажімо, не знаходимо прикладів того, що після виголошених на телекамери погроз з боку вищого керівника у бік якогось чиновника чи директора заводу справи у ввіреній йому галузі начебто починають йти на краще. Проте демократичні механізми – дієві. При їх практичному дотриманні (а не лише законодавчому декларуванні) забезпечується така прозорість суспільних процесів, що не виникає підґрунтя для того, аби «добрий цар» (вождь, фюрер, бацька, провідник – асоціативний ряд самоназв авторитарних лідерів можна продовжувати, та суті це не змінює) прямо чи опосередковано гримав кулаком по столу, і це вирішувало справу. У демократичній Європі контролером поступу, запорукою прозорості влади є громадянське суспільство, тобто кожен із співгромадян. Було б добре, аби в реалії українського сприйняття нарешті прийшла ясність, що є дві альтернативи: або ЄВРОПА – І ЦЕ ДЕМОКРАТІЯ, або щось інше – але це ІНШЕ ВЖЕ НЕ ЄВРОПА. Робімо усвідомлений вибір!   

середу, 7 грудня 2016 р.

Ігор Гусаков Круглий стіл в Інституті екуменічних студій Українського католицького університету за участю викладачів та науковців Вюрсбургського університету

   07.12.2016 відбувся круглий стіл в Інституті екуменічних студій Українського католицького університету за участю викладачів та науковців Вюрсбургського університету (Німеччина). Серед іншого обговорювалась тематика реалізації прав людини крізь призму запровадження інклюзивної освіти. У невимушеній обстановці відбувся конструктивний обмін досвідом.


понеділок, 5 грудня 2016 р.

Ігор Гусаков Всеукраїнський тиждень права як чинник формування вітчизняної правової традиції

За доброю усталеною традицією розпочинаємо цьогорічний Всеукраїнський тиждень права. Його концепція та формат передбачають організацію та проведення заходів, спрямованих на захист прав і свобод людини й громадянина, проголошених Конституцією України, позитивно впливають на правову інформованість населення з питань прав людини; сприяють формуванню позитивного іміджу України на міжнародному рівні. Щорічно тижні права стають черговим етапом розвитку національної правової традиції.


Пропонуємо підбірку дидактичних вправ до проведення Всеукраїнського тижня права у загальноосвітньому навчальному закладі. Далі див. тут.

вівторок, 29 листопада 2016 р.

Ігор Гусаков Про семінар з підготовки тренерів в рамках проекту DOCCU «Розвиток громадянських компетентностей в Україні»

   Протягом 23-25 листопада 2016 року відбувався семінар з підготовки тренерів в рамках проекту DOCCU «Розвиток громадянських компетентностей в Україні» для науково-методичних працівників Львівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти. Протягом трьох днів його учасники (серед яких і автор цих рядків) розглядали низку актуальних питань, зокрема: права, свободи та відповідальність; права людини та права дитини в школі; ключові сфери для демократичного врядування в школі.
   Серед іншого в рамках заходу відбувся круглий стіл за участі команд Львівського, Луганського, Івано-Франківського, Одеського обласних інститутів післядипломної педагогічної освіти.
   
  Темою круглого столу було «Формування громадянських компетентностей у процесі викладання навчальних дисциплін». Під час семінару були презентовані напрацювання майстер-тренерів для педагогів та директорів шкіл. За успішну участь у семінарі-тренінгу учасники отримали свідоцтва.
   DOCCU – Розвиток громадянських компетентностей в Україні – це швейцарсько-український проект, який реалізується в Україні в рамках Швейцарської стратегії співробітництва для України на 2015-2018 роки, а саме в рамках її напрямку «Врядування та відновлення миру». Швейцарська агенція з розвитку та співробітництва (ШАРС) уповноважила Інститут міжнародних проектів в освіті Цюріхського педагогічного університету реалізувати проект DOCCU.
   Донором проекту є Швейцарська Конфедерація.
 Головна мета проекту – підтримка сталого розвитку громадянського суспільства за допомогою поширення знань про освіту для демократичного громадянства та освіту з прав людини (ОДГ/ОПЛ) в Україні. Проект DOCCU зокрема спрямований на створення середовища, у якому пріоритетами є верховенство права та права людини, гендерна рівність.
ОДГ/ОПЛ ґрунтується на цілісному підході до викладання і навчання. Завдання вчителя ОДГ/ОПЛ може бути виражене трьома принципами:
   – навчання “про” демократію і права людини;
   – навчання “для” демократії і прав людини;
   – навчання “через” демократію і права людини.
   1. Навчання “про” демократію і права людини
   Учні повинні мати чітке розуміння того, що таке демократія, і якими правами людини вони користуються, якими документами дані права були закріплені, і яким чином учні можуть бути захищені або змушені діяти. Як молоді громадяни, вони мають знати принципи дії конституції своєї країни як політичної системи.
   2. Навчання “для” демократії і прав людини
  Молоді громадяни мають навчитися брати участь у житті своїх суспільств і усвідомлювати, яким чином вони можуть реалізувати свої права людини. “Демократичні цінності й практики мають бути вивчені й закріплені для використання в рішенні існуючих проблем кожного наступного покоління. Щоб стати повноправними і активними членами суспільства, громадяни повинні мати можливість працювати разом в інтересах загального блага, поважати думку, навіть протилежну, кожного, брати участь у політичному процесі, а також культивувати звички і цінності демократії і прав людини в повсякденному житті й діяльності. В результаті, громадяни починають відчувати себе корисними і визнаними членами суспільства, здатними брати участь у житті суспільства і позитивно на нього впливати.
   3. Навчання “через” демократію і права людини
  Учням необхідне сприятливе навчальне середовище та відповідні методи навчання, що дозволяють їм здійснювати свої права людини, такі, як свобода думки і висловлювання. Їм потрібна можливість брати участь в управлінні своєю школою, використовуючи свої права людини і виконуючи свої обов’язки. Учні покладаються на своїх учителів як на моделі для наслідування щодо дотримання принципів взаємної поваги, терпимості і мирного врегулювання конфліктів. У всіх цих відносинах демократія і права людини служать педагогічною нормою як через шкільні навчальні предмети, так і через модель шкільного мікросуспільства.
  Докладніше з проектом DOCCU, новинами з його впровадження в системі української освіти, а також навчальними посібниками з ОДГ/ОПЛ можна ознайомитися, відвідавши сайт http://doccu.in.ua/  .



четвер, 17 листопада 2016 р.

Ігор Гусаков Права поліції в Україні

Останнім часом в державі та суспільстві пожвавішали дискусії про розширення прав поліцейських у взаєминах з громадянами. Зокрема йде мова про впровадження у вітчизняне законодавче поле принципу «презумпції правоти поліцейського». Наразі маємо з цього приводу цілу плеяду коментарів, оціночних суджень з боку як фахівців, так і просто небайдужих до цієї тематики. Часто ці оцінки є доволі полярними. У цій публікації автор не ставить за мету долучитися до означеної дискусії з приводу згаданої законодавчої ініціативи. Водночас, мабуть, не зайвим буде торкнутися того, як чинне законодавство України визначає та окреслює права поліцейських і права цивільної особи при контакті, обов’язки одних і інших у взаєминах? Подаємо узагальнений короткий виклад, здійснений на підставі  аналізу правових норм.
Поліція має право зупинити вас на вулиці для:
·         перевірки документів;
·         огляду поверхні одягу,
·         зовнішнього огляду речей (не обшуку!);
·         опитування (громадян, які володіють цінною для поліції інформацією);
·         вимоги покинути певну територію (при проблемах, пов'язаних з громадською безпекою, надзвичайними ситуаціями, фіксацією слідів правопорушення).
Перевірка документів може відбуватися при:
·         підозрі у вчиненні злочину або в такому намірі;
·         зовнішній схожості з тими, кого розшукує поліція;
·         наявності зброї, боєприпасів, наркотичних засобів;
·         знаходженні в місці вчинення правопорушення.
Поверхневий огляд одягу і візуальний огляд речей дозволяється при припущеннях про наявність у громадянина предметів, що становлять загрозу для життя і здоров'я оточуючих. Перевірка здійснюється поліцейським відповідної статі. Ретельний огляд речей, їх вилучення можуть проводитися у відділі поліції. Патрулі мають право доставляти в поліцію громадян, які вчинили ті чи інші правопорушення.
Поліцейський має право зупинити автомобіль, перевірити документи водія, багажник і салон, якщо:
·         водієм порушені правила дорожнього руху;
·         помітна технічна несправність транспорту;
·         транспортний засіб знаходиться в розшуку;
·         є інформація про причетність водія або пасажирів до правопорушення або ДТП;
·         потрібне опитування водія чи пасажирів в якості свідків правопорушення чи ДТП.
Виходити з машини не потрібно, достатньо відкрити вікно для спілкування. У багатьох країнах водій, який вийшов назустріч поліцейським, взагалі сприймається як загроза.
Патрульні можуть:
·         використовувати засоби фото- і відеофіксації;
·         евакуатори для машин, залишених в недозволених для паркування місцях;
·         віднімати штрафні бали за автоматично зафіксовані порушення ПДР;
·         запропонувати пройти алкотест (повинен бути складений протокол, а процедуру перевірки слід проводити в присутності двох свідків).
Зупиняючи вас на вулиці або дорозі, поліцейський повинен привітатися, назвати свою посаду, звання, прізвище та повідомити про причини зупинки. При контактах з правоохоронцями важливо зберігати спокій.
Важливо пам՚ятати те, що, ви можете:
·         попросити поліцейського пред'явити службове посвідчення, і він зобов'язаний це зробити, записати його дані (ПІБ, звання, посаду); якщо не названа причина зупинки, зажадати пояснень;
·         відмовитися від надання інформації при опитуванні.
Якщо співробітники поліції вирішили вас затримати, ви можете:
·         вимагати вказати мотив затримання;
·         повідомити про те, що трапилося, ваших родичів;
·         вимагати надання вам адвоката або іншого фахівця в галузі права;
·         не давати ніяких пояснень до прибуття адвоката;
·         відмовитися давати показання проти себе або близьких родичів.
Джерела
1.                  Закон України «Про Національну поліцію» // http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/580-19



четвер, 27 жовтня 2016 р.

Ігор Гусаков Конституційні аспекти організації державної влади та місцевого самоврядування: тести до уроків правознавства

Пропоновані тестові завдання до Теми 3 «Особливості організації державної влади та місцевого самоврядування в Україні» Частини третьої «Основи публічного права України» Програми для загальноосвітніх навчальних закладів «Правознавство. 10 клас. Рівень стандарту / Академічний рівень» сприятимуть вмінню учнів:
·         пояснювати загальні засади організації державної влади, визначені Конституцією України; конституційний статус Верховної Ради України, її організаційну структуру та компетенцію;
·         визначати місце Президента України в системі державних органів та розкриває зміст його повноважень;
·         описувати статус і повноваження Кабінету Міністрів України, центральних і місцевих органів державної виконавчої влади; судову систему України;
·         характеризувати референдум та вибори; місцеве  самоврядування в Україні;
·         називати види та завдання правоохоронних органів.
 Тести складені на основі змісту Конституції України.
Ключами до  відповідей є конкретні статті Основного Закону, номери яких вказані після кожного з завдань.
Успіхів!














четвер, 13 жовтня 2016 р.

Ігор Гусаков Міжнародні стандарти у галузі прав людини

До Теми 2 (Права, свободи та обов’язки людини і громадян) Частини третьої (Основи публічного права України)  Програми для загальноосвітніх навчальних закладів «Правознавство. 10 клас. Рівень стандарту / Академічний рівень», затвердженої наказом Міністерства освіти і науки України від 14.07.2016 №826.
Проблематика захисту прав людини поступово окреслилась як один із ключових пріоритетів міжнародної спільноти.  В результаті на теперішній час маємо цілу гамму міжнародно-правових документів (декларацій, хартій, конвенцій), що ними регламентуються різноманітні аспекти захисту людських прав. Узагальнюючим терміном для їх означення стало поняття – міжнародні  стандарти в галузі прав людини. Їх кількісний вимір: близько 300 документів.
Міжнародно-правові стандарти в галузі прав людини є різними за своєю суттю та змістом. За дією в просторі виокремлюють універсальні (їх дія поширюється на увесь світ) і регіональні (діють у певному регіоні земної кулі) стандарти.
    До універсальних відносяться, зокрема, Загальна Декларація прав людини (1948 р.), Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (1966 р.) і Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (1966 р.).
До регіональних – європейська Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), Американська конвенція про права людини (1969 р.), Африканська хартія прав людини і народів (1981 р.). Як правило, регіональні стандарти відзначаються більш докладним змістом. Їх специфікою виступає, зокрема, та обставина, що ними регламентується порядок захисту прав людини у випадку їх порушення з боку держави. Скажімо, суттєвим гарантуючим чинником додержання прав і свобод людини у державах Європи виступає Європейський Суд з прав людини, предметом розгляду якого є   позови людей, які потерпіли від свавілля влади, до конкретної країни.
      Залежно від дії за колом осіб вирізняють загальні (стосуються прав усіх людей) і спеціальні (стосуються прав окремих категорій населення) стандарти. Скажімо, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права і європейську Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод відносимо до загальних стандартів. А, в свою чергу, Конвенція про права дитини (1989 р.), Конвенція про статус біженців (1954 р.), Додаткова конвенція про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв подібних до рабства (1956 р.) виступають характерними прикладами спеціальних стандартів. Спеціальні міжнародно-правові стандарти регулюють статус осіб, об’єктивно найуразливіших, незахищених: дітей, жінок, біженців, національних меншин.
Міжнародні стандарти прав і свобод людини виконують наступні функції:
1) визначення переліку прав і свобод людини, які в обов’язковому порядку повинні бути визнані державами-учасницями тієї чи іншої конвенції;
2) формулювання змісту прав і свобод, що повинні одержати втілення в конституціях і законах держав-учасниць конвенції. Для прикладу, Міжнародний Пакт про економічні, соціальні і культурні права роз՚яснює сутність поняття достатнього життєвого рівня. Це поняття включає достатнє харчування, одяг і житло для людини та її родини;
3) встановлення зобов’язань держав щодо забезпечення реалізації проголошуваних прав і свобод. Наприклад, приєднавшись до Конвенції про захист прав людини і основних свобод, Україна була зобов’язана скасувати смертну кару як вид кримінального покарання;
4) фіксація обмежень і заборон, пов’язаних з реалізацією прав і свобод людини. Наприклад, Міжнародний Пакт про громадянські та політичні права забороняє пропаганду війни, насильства, національної, расової, релігійної ворожнечі.
       Україна є учасницею основних міжнародних конвенцій у галузі прав людини. З їх урахуванням створювалася Конституція України та продовжує формуватися і розвиватися правове поле нашої держави. 
Джерела
  1.    Загальна Декларація прав людини // http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_015
  2. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права // http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_043
  3. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права // http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_042
  4. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод // http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_004
  5. Конвенція про права дитини // http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_021
  6. Конвенція про статус біженців // http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_011/page
  7. Додаткова конвенція про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв подібних до рабства // http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_160
  8. Американська конвенція про права людини // http://constituanta.blogspot.com/2011/02/1969.html
  9. Африканська хартія прав людини і народів // http://hrlibrary.umn.edu/russian/instree/Rz1afchar.html

четвер, 6 жовтня 2016 р.

Ігор Гусаков Документи, що посвідчують громадянство України: законодавчі новації

1 жовтня 2016 р. набув чинності Закон України №1474-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України», який забезпечує перехід на біометричні паспорти.
Цей закон, зокрема, передбачає: - чітке розмежування видів документів з імплантованим безконтактним електронним носієм та без нього; - впровадження обов'язку оформлення паспорта громадянина України після досягнення 14-річного віку; - запровадження посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, та проїзного документа особи, якій надано додатковий захист; - запровадження карти трудового мігранта як документа, що посвідчує особу іноземця або особи без громадянства, які мають намір займатися підприємницькою діяльністю в Україні, та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.
Згідно з цим законом, тепер для оформлення закордонного паспорта, дипломатичного, службового та низки інших документів будуть використовуватися відцифровані відбитки пальців рук. Водночас для оформлення паспорта громадянина України вносити відцифровані відбитки пальців рук будуть лише за згоди особи. Паспорт оформлюватимуть на 4 роки особам, які не досягли 18 років, решті – на 10 років.
Нові паспорти громадян України будуть мати вигляд пластикової картки 54 х 85,6 мм, виготовленої з багатошарового полімерного матеріалу (полікарбонату). Вони міститимуть текст українською та англійською мовами. У них не робитимуть відмітки про реєстрацію шлюбу та його розірвання, проте кожному з подружжя видаватимуть свідоцтво про шлюб. Важлива деталь - у паспорт громадянина України, який досяг 18-річного віку, буде вбудовано безконтактний електронний носій, до якого вноситимуть засоби електронного цифрового підпису.
Також закон визначає порядок оформлення документів для постійного проживання громадян України за кордоном. Закон також надає кожному українцю право мати не більш ніж два закордонні паспорти. Серед іншого, документ визначає перелік документів, що надають право громадянину України на виїзд з України та в'їзд в Україну. Такими документами відтепер є: - паспорт громадянина України для виїзду за кордон (закордонний паспорт); - дипломатичний паспорт України; - службовий паспорт України; - посвідчення особи моряка; - посвідчення члена екіпажу; - посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в'їзд в Україну).
Зазначимо, також відтепер неможливо продовжити термін дії закордонного паспорта. У разі закінчення терміну дії закордонного паспорта слід оформити новий паспортний документ. У разі необхідності термінового виїзду до України генконсульство може оформити посвідчення особи на повернення в Україну. Водночас закордонні паспорти, термін дії яких продовжено, залишатимуться дійсними на термін, на який їх було продовжено.
Джерела:
1.      Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» // http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1474-19

вівторок, 4 жовтня 2016 р.

Ігор Гусаков Відбувся 9-й Екуменічний соціальний тиждень

   З 28 вересня по 2 жовтня 2016 р. уже вдев’яте, традиційно для Львова, відбувався Екуменічний соціальний тиждень. В рамках цьогорічного суспільного форуму, організованого Інститутом екуменічних студій Українського католицького університету за підтримки Львівської міської ради, Львівської обласної ради та адміністрації, Національного університету «Львівська політехніка», представники різних конфесій, релігійних організацій, освіти, влади, бізнесу, громадського сектору, ЗМІ зібралися задля ділення досвідом та напрацювання шляхів вирішення низки соціальних проблем, центральною з яких стала тематика міграції. На сьогодні означена проблематика набула особливої актуальності як в українському, так і у світовому вимірі.
   Драматичні події на Сході України змусили чималий сегмент наших співгромадян шукати кращої долі на інших теренах держави. Це у свою чергу поставило перед суспільством багато викликів. Одним із ключових серед них стала потреба формувати серед людей вміння сприймати «іншого» (в культурному, мовному, релігійному сенсі тощо) крізь призму розуміння і толерантності. 
   Обговоренню різних аспектів міграції були, зокрема, присвячені конференція «Міграція: виклик для України», круглий стіл «Роль Церкви у роботі із вимушеними переселенцями», що відбулися 28 вересня 2016 р. у великій сесійній залі Львівської міської ради. 
Цікавою і актуальною видалася також екуменічна тематика пленарного засідання «Шляхи примирення Київської Церкви» 29 вересня 2016 р.

пʼятницю, 30 вересня 2016 р.

Ігор Гусаков Нові конституційні засади правосуддя в Україні

30 вересня 2016 р. в Україні набули чинності конституційні зміни, які вносять суттєві новації у діяльність та функціонування судової системи, органів прокуратури та адвокатури.
Зміни зокрема стосуються порядку утворення судів та призначення суддів на посаду.  Відтепер суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя. Призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя в порядку, встановленому законом. Призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом.
Відповідно до конституційних норм на посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п’яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п’ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою.
Як і до цього часу, суддя обійматиме посаду безстроково. Проте чіткіше прописані підстави для звільнення судді:
1) неспроможність виконувати повноваження за станом здоров’я;
2) порушення суддею вимог щодо несумісності;
3) вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді;
4) подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням;
5) незгода на переведення до іншого суду у разі ліквідації чи реорганізації суду, в якому суддя обіймає посаду;
6) порушення обов’язку підтвердити законність джерела походження майна.
Повноваження судді припиняються у разі:
1) досягнення суддею шістдесяти п’яти років;
2) припинення громадянства України або набуття суддею громадянства іншої держави;
3) набрання законної сили рішенням суду про визнання судді безвісно відсутнім або оголошення померлим, визнання недієздатним або обмежено дієздатним;
4) смерті судді;
5) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо судді за вчинення ним злочину.
Від тепер не парламент, а новостворений орган – Вища рада правосуддя – розглядатиме питання про згоду на притягнення судді до відповідальності. Без згоди Вищої ради правосуддя суддю не може бути затримано або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом, за винятком затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку.
Основний Закон фіксує повноваження Вищої ради правосуддя. Вона зокрема:
1) вносить подання про призначення судді на посаду;
2) ухвалює рішення стосовно порушення суддею чи прокурором вимог щодо несумісності;
3) розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора;
4) ухвалює рішення про звільнення судді з посади;
5) надає згоду на затримання судді чи утримання його під вартою;
6) ухвалює рішення про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя;
7) вживає заходів щодо забезпечення незалежності суддів;
8) ухвалює рішення про переведення судді з одного суду до іншого;
9) здійснює інші повноваження, визначені цією Конституцією та законами України.
Не зазнали змін конституційні норми про те, що найвищим органом у системі судоустрою України є Верховний Суд, а також те, що суд ухвалює рішення іменем України.
Відповідно до нових реалій виписані повноваження та функції прокуратури, а також порядок призначення та звільнення Генерального прокурора України. Наголошується, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює:
1) підтримання публічного обвинувачення в суді;
2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку;
3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Прокуратуру в Україні очолює Генеральний прокурор, якого призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Президент України. Строк повноважень Генерального прокурора становить шість років. Одна й та ж особа не може обіймати посаду Генерального прокурора два строки поспіль.
Уперше в тілі Конституції знайшли своє вираження функції адвокатури. Вона діє для надання професійної правничої допомоги в Україні. Відповідно до Основного Закону, незалежність адвокатури гарантується. Варто звернути увагу на нову конституційну норму, за якою виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.
Джерела:
1.                  Конституція України // http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/page