Ігор Гусаков Історія – не казка і не міф

     Останнім часом нерідко можемо зустрітися з випадками популяризації доволі сумнівних і суперечливих інтерпретацій історичного минулого. Ось нещодавно й мені як учаснику одного з диспутів довелося протягом добрих 15 хвилин (тримаючи відповідну маску на обличчі, аби просто не розсміятися) слухати патетичний виступ одного з учасників, у якому було поєднано все: від брахманів і аріїв як «творців української державності» до звинувачень у бік усіх (греків, що «вкрали» у нас Геродота і Гомера, британців, що «привласнили українського мореплавця» Д. Кука тощо). Таких, з дозволу сказати, псевдонаукових «перлів» було висловлено десятки. Не стану акцентувати на них просто задля уникнення додаткової популяризації.

     Втім маємо привід призадуматися. Адже згаданий учасник круглого столу – не голос спраглого в пустелі… На жаль. Адже маємо цілу когорту відповідної сумнівної літератури, маємо відповідні медіаресурси, зрештою, маємо авторів з титулами «пророків» і «академіків» різноманітних самозваних псевдонаукових утворень. У підсумку це все служить інструментарієм спотворення історичної свідомості суспільства, наслідки чого можуть бути доволі невтішними. Адже народ, спільнота, що мислитиме за принципом: усе корисне в цьому світі спричинили ми, у нас усе вкрали, і нам усі винні, – просто ризикує не знайти належного адекватного місця у сучасному глобалізованому світі.

     Свого часу французький поет і філософ Пол Валері, оцінюючи доробки міфотворців від історії, відзначив: «історія є найнебезпечнішим витвором хімії інтелекту. Її властивості добре відомі. Вона снує марення, вона п’янить народи, вона творить для них хибні спогади, перебільшує їхні прагнення, роз’ятрює давні рани, вабить сновидіннями, спричиняє манію величі або шал переслідування, робить народи жовчними, пихатими, нестерпними й зарозумілими». Додам від себе: переконаний, що ці слова мислителя винятково влучно вказують на негативи саме псевдонаукової та псевдопатріотичної інтерпретації минулого. 

     Задумаймося над цим. Адже історія – не казка, що її розповідають дитині перед сном. Адекватне неміфологізоване сприйняття історичного минулого – це запорука побудови конструктивної моделі взаємин з іншими народами, без якої сучасний успішний розвиток спільноти є просто немислимим. А псевдонаукова міфологізація історії – це ґрунтований на неправді шлях у нікуди.